український громадський діяч, перша випускниця університету і перша жінка-лікар в Австро-Угорщині.
Оскільки в Австро-Угорщині жінок не приймали до університетів, у 1887 році Софія та її своячка Наталія Кобринська вступили до вишу у Швейцарії. Наталія на економіку, а Софія на медичний факультет, Цюрихського університету, який закінчила в січні 1896-го, ставши першою жінкою-лікарем в Австро-Угорщині та першою українкою Галичини, що здобула університетську медичну освіту.[1] Тоді ж дебютувала в літературі — у першому жіночому альманаху «Перший вінок» вона під псевдо Єрина опублікувала оповідання з міського життя «Пісок. Пісок!», а також розвідку «Родинна неволя в піснях і обрядах весільних».[2]
Tomb of Morachevskyi family (02).jpg
У Цюриху Софія Окуневська познайомилася з студентом Вацлавом Морачевським, уродженцем Варшави, який мав репутацію українофіла, і у 1890 році вони одружилися. У 1895-му під час шевченківського свята у Кракові подружжя познайомилося зі студентом Ягеллонського університету Василем Стефаником. У лютому 1896 року Окуневська народжує сина Юрія. У цьому ж році публікує свою докторську дисертацію про зміни в крові під впливом анемії і отримує вчений ступінь доктора медицини у Цюрихському університеті. Як писала львівська газета «Діло»: «Це перший доктор споміж українського жіноцтва, а навіть це перший доктор-жінка в колишній Австрії. Під цим оглядом випередила вона жінки-польки й жінки инших народів Австрії».[2]
У 1896 році Софія народжує доньку Єву. З 1900 року подружжя мешкало й працювало в Карлових Варах (Чехія). Софія Окуневська практикувала у Швейцарії, Чехії, у місті Львові.
Софія була дуже талановитою й ерудованою людиною, якою захоплювалися Іван Франко та Василь Стефаник. Ольга Кобилянська про неї висловилася так: «Від неї пішло мені те світло, за яким я так тужила, невиразно мріла».
