Щоб розкрити причини українсько-російської "газової війни" та розглянути можливі кроки зі зменшення енергозалежності нашої держави, маємо пригадати події початку 2005 року.
У травні 2005 року представники російського "Газпрому" спочатку звинуватили Україну в крадіжках газу, а вже у вересні запропонували викупити "порожні" газосховища. Мовляв, вони все одно простоюють. Ці події і стали прелюдією до майбутнього протистояння, пов’язаного із прагненням "Газпрому" перебрати контроль над українською газотранспортною системою. А вже наступним кроком стала відмова поставляти Україні природний газ в оплату за надані послуги з транзиту за ціною 50 доларів США за 1000 кубометрів. І це при тому, що таку ціну на газ в оплату за надані Росії транзитні послуги було встановлено з урахуванням принципів та вимог міжурядових угод, що вона визначалася міжурядовими протоколами у 2002—2005 роках. Мало того, за умовами довгострокового контракту така ціна на російський газ мала зберігатися для України до 2009 року. Це було обумовлено Доповненням № 4 до Контракту між «Нафтогазом України» та «Газпромом» про обсяги й умови транзиту російського газу через Україну в 2003 - 2013 роках від 21 червня 2002 року.
А натомість Україні в ультимативній формі було запропоновано нову ціну – спочатку 160 доларів за 1000 кубометрів, а згодом і 230. До того ж голова правління "Газпрому" Міллер одразу проголосив, що Росія як плату за газ за новою ціною замість фінансових коштів готова отримати право власності на газотранспортну систему України. Саме це й було головною метою Росії,
тому представники України під час переговорів з російською стороною до останнього намагалися зберегти наявні домовленості.
Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент у цьому розділі