Моя бабуся народилася о 1918 році там, де зараз стоїть будинок 40 по вулиці Плеханівський.
Вона завжди казала, що народилася на Молочній (кут з Петінською).
Але її батько переїхав до Харкова з Орла.
Вона розповідала, що в школі їм вчителя забороняли розмовляти російською мовою, хоча всі діти між собою спілкувалися виключно російською мовою.
Каже, метрів за 100-200 всі переходили на українську, бо викладачі, якщо почують російську, робили зауваження: "Ви мешкаєте на Україні, будь ласка спілкуйтеся українською".
Може в селах і були україномовні звички, але в Харкові розмовляли переважно російською. Як і зараз.
До речі, це ні як не робить харків’ян проросійськими, і не заважає спілкуванню.
Мовне питання роздуте з обох боків, хоча ніяких мовних перепон не має.
Я народився в російськомовній родині і моя рідна мова російська, але іноді у спілкуванні з незнайомою людиною починаю розмовляти українською.
По-перше, це нікого не дивує, а навіть зворушує.
По-друге, співрозмовник теж намагається розмовляти українською.
Чомусь навпаки це не працює.
І я навіть здогадуюсь чому: бо українська мова в думках більшості вважається переважною.
Здесь замечательная книга городского головы Харькова, Александра Семененко "Харків, Харків..." в формате PDF
