нахабний етноцид русин, або на війні, як на війні,
нахабний етноцид русин, або на війні, як на війні,
Рух за визнання українською владою корінного підкарпаторусинського народу і повернення Закарпатській області автономії згідно обласного референдуму 1 грудня 1991 р. залучає все більше людей. Не порахувати листів, надісланих з цього приводу упродовж 15 років трьом Президентам України, Прем'єр-міністрам та Головам Верховної Ради.
Вагомі аргументи
Перед переписом населення 2001 р. у трьох найвищих ешелонах української влади побувала група керівників і активістів обласних русинських організацій. Вони письмово залишили чиновникам вагомі аргументи, щоб ще до перепису в Україні було офіційно визнано русинську національність. Це обіцяв здійснити директор Інституту статистики з трибуни Світового Конгресу Русинів 1999 р. в Ужгороді. Вдруге надію на визнання русинів окремою (від українців) національністю русини отримали від Генадія Удовенка під час виїзного засідання Комітету Верховної Ради в Ужгороді 30 вересня 2004 р. Обнадійливого листа отримали русини у відповідь на звернення до Президента В. Ющенка. В ньому вперше визнавалося, що русини мають відмінності від українців. Але київські чиновники продовжують робити вигляд, що не розуміють проблеми. Насправді ж не бажають її вирішувати, тим самим ігноруючи Конституцію, закони та міжнародні правові документи, обов'язкові для виконання українською владою.
Закарпатська обласна рада на третій сесії V скликання 14 вересня 2006 р. прийняла рішення № 119 у відповідь на звернення депутатів обласної ради щодо визнання русинів окремою національністю. Державний комітет України у справах національностей та міграції відповів М.М. Кічковському 27. 10. 06: "На сьогодні в Україні не існує органу державної влади, до повноважень якого належить "офіційне визнання національності" та ведення державного реєстру національностей, що проживають на території нашої держави". Оце так "аргумент". Утяв такої виконуючий Голови Держкомітету у справах національностей (!?) Ю. Сухов.
Про некомпетентність деяких чиновників цього комітету свідчить хоч би те, що вони не знають змісту навіть власного антирусинського "Плану...". Його п'ятим пунктом Національній академії наук та Міністерству статистики ще в 1996 р. доручалося "Провести наукову експертизу і внести необхідні уточнення до проектів Переліків національностей і мов з метою розробки на цій основі остаточного варіанту Словників національностей і мов України". Тема для сатириків та гумористів. А, можливо, й для судової гілки влади. Чому б русинським організаціям не подати позов до суду з приводу прийняття неконституційного, протизаконного антирусинського "Плану заходів щодо розв'язання проблем українців-русинів" (№ 13 - 884/2 від 7 жовтня 1996 р.)? Виявляється, в Україні є орган, котрий безпідставно наполягає, що русинського етносу немає, а ось такого, котрий би визнав беззаперечний факт існування сотень тисяч громадян України русинської національності, нема. Перші дев'ять пунктів "Плану..." мали бути виконані упродовж 1996 - 1997 рр., а десятий мусить реалізовуватися "Постійно". Ним, зокрема, передбачено "Здійснювати попереджувально-роз'яснювальну роботу з лідерами та активістами руху "політичного русинства", спрямовану на запобігання розширенню його впливу..." І далі: "Застосовувати заходи адміністративного впливу щодо функціонерів зареєстрованих на території області районних і міських осередків "Товариства" (мм. Ужгород, Мукачево, Свалява) у випадку порушення ними вимог Закону України "Про об'єднання громадян". Як бачимо, де-факто русинів в Україні визнано. Адже спеціально для "...розв'язання проблем українців-русинів" розроблено план, в якому задіяно 15 державних структур та організацій. Котра ще з національностей України удостоєна такої уваги? Русинські лідери і активісти дотримуються Закону "Про об'єднання громадян". Тому у прокуратури, МВС та облдержадміністрації, котрим доручено виконання останнього пункту, не було підстав відкрито "Застосовувати заходи адміністративного впливу...". А ось пункт другий виконується ретельно. Ним передбачено "Здійснити систему заходів, спрямованих на зміцнення позицій українськості Закарпаття (мова, культура, добір кадрів та ін.)...". З дипломатичного лексикону це перекладається як нахабний етноцид русинів. Законослухняним русинам український уряд у 1996 р. офіційно оголосив війну і проти малого народу в Центральній Європі кинуто всі наявні адміністративні та інші сили. На війні, як на війні. Тому антирусини використовують і "п'яту колону", до якої рекрутують різних відщепенців з числа етнічних русинів. Русини називають таких отпадниками, порівнюючи із сухими гілками дерева, що продовжує буйно рости. Дбайливі садівники подібні проблемні гілки видаляють з дерева заздалегідь.
ГАВ-ГАВ-г-РО-ШІ - ОТПАДНИКЫ
Агресивність щодо русинів багато разів демонстрували людці, котрі із шкури лізуть, щоб вислужитися. Більшість з них вже Бог просвітив, інші виснажилися. Але не всі. В одній із газет цілу сторінку віддано патологічному і вже, очевидно, невиліковному писаці-антирусину, "чиє прізвище вперше зафіксовано у письмових документах Закарпаття з 1605 року." Цим журналіст підкреслює, що він походить від корінних закарпатців (очевидно, русинів), але вважає себе українцем. Такі, на жаль, ще є. Декотрі з них сором'язливо називають себе "українцями русинського походження". Так, на всяк випадок, бо не впевнені, як з часом може змінитися ситуація.
В статті відсутні вагомі факти, багато перекручень і протиріч, а вся публікація - пустослів'я графомана. Тому можна було б нічого не спростовувати чи пояснювати. Але наведемо кілька цитат: "Майже про кожного лідера (русинів - М. Т.) можна писати фейлетони" - пише цей пан. І далі: "Перший голова "Общества" М. Томчаній осів в Угорщині, другий - І. Туряниця десь пропав у Словаччині. Головний ідеолог Іван Поп з Москви перебрався до Чехії. Щось некомфортно їм "на рудній зимлі". Останнє речення - суща правда і вдалий вираз. Бо справді багатьом русинським активістам було не тільки некомфортно в Закарпатті, але й нестерпно важко. Наприклад, доктор історичних наук Іван Поп, автор "Энциклопедии Подкарпатской Руси", що вийшла в 2001 р. і вдруге - в 2006 р., в Москві працював головним редактором журналу "Советское славяноведение". А виїхав до Чехії не з Москви, як намагається обдурити читача журналіст-отпадник, а вже з Ужгороду, звідки його вижили антирусини. Чи не на І. Попа готовий писати фейлетон цей отпадник? Чи, може, на Народного художника України, митця із світовим іменем, дійсного члена Академії мистецтв України, делегата кількох Світових Конгресів Русинів і лауреата премії Світової Ради Русинів Володимира Микиту, чи на Народних артистів П. Матія і Клару Балог, котра на обласному телебаченні заявила, що вона - греко-католичка, русинка. Статті про всіх є в "Энциклопедии Подкарпатской Руси". Вже багато років в русинському русі беруть участь, зокрема, член Нью-Йоркської академії наук, доктор фіз.-мат. наук І. Кривський; Народний депутат кількох скликань Верховної Ради, доктор філософських наук, проф. І. Мигович; доктор економ. наук, проф. М. Рущак; канд. істор. наук, доц. М. Макара; канд-ти мед. наук Ю. Думнич та М. Завадяк; протоієрей, канд. богословських наук о. Димитрій (Сидор); засл. працівник культури, голова обласного товариства "Знання", член спілки журналістів України М. Шарга; засл. працівник профтехосвіти, почесний громадянин м. Свалява В. Сарканич; правознавець і історик, перший з двох авторів книги "Подкарпатская Русь и Украина" (Ужгород, 2003, 390 с.) П. Годьмаш; автор кількох книг, зокрема, "Історії Подкарпатської Руси", Д. Поп... Перелік відомих людей, активістів русинського відродження, і менш активних, але таких, що підтримують русинський рух, можна продовжити. Чи вистачить хисту плодовитому писаці кожному з них присвятити фейлетон, хоч вже занадто він активний, напористий і навіть нахабний. Остання риса проявилася в розлогому інтерв'ю з начальником управління СБУ в Закарпатській області генералом Володимиром Рокитським. Перебиваючи інтелігентного співбесідника (таке враження справляє, принаймні, фото в газеті), журналіст пустотливо констатує чи запитує: "-Одним словом, майстер на всі руки...", "-І вирішили стати Джеймсом Бондом?", "-Ого!", "-Але ж Ви - біолог! Могли ж підчитати літературу!",
"-Веселий час був..."
Автор статті "Не треба робити два народи там, де є тільки один" настільки розкуражився, що відшмагав багатьох: "Нинішнє загравання закарпатських можновладців, в тому числі і нинішніх депутатів облради, із "творцями нового народу", підтримка їхніх ініціатив є не лише недалекоглядним, а й небезпечним. Навіть боягузливим. Ніколи ще поділ одного народу не приніс цьому народу користі. Завжди від цього вигравав хтось третій, чужий". Останнє не можна заперечувати. Але не русинські лідери почали "ділити" свій народ. Це почалося ще в сталінську епоху. І шкода, що продовжується й досі, і що цьому підсоблюють отпадникы. Слава Богу, їх "гав-гав" за гроші настільки непереконливе, незграбне, що ефект протилежний очікуваному. Вимогливіший замовник статті не пропустив би її, а поважаючий читачів власник газети не віддав би цілу сторінку під твір, котрий не тягне й на три з мінусом. Нагадаємо, що не лише нинішні депутати облради підтримали звернення русинів. З часу виникнення русинських організацій депутати обласної ради всіх скликань робили саме так. Аналогічні рішення приймали й депутати Свалявської та Воловецької районних рад. Але хіба це аргумент для замовного писаки? Заробляє, сиґінь, як може. Інформація для роздумів. Чи випадково антирусинська стаття й інтерв'ю з генералом В. Рокитським написані одним автором і з'явилися одночасно? На жаль, війна триває... Війна влади проти своїх миролюбних громадян. Але русини - люди розсудливі і все ще терплячі оптимісти. Тому сподіваються, що невдовзі в Києві опрацюють нові заходи, залучивши до цього русинських активістів. Але заходи не проти-, а, навпаки, прорусинські. Навіть назва може залишатися дуже подібною за звучанням. Зміст мусить бути діаметрально протилежним - "План заходів щодо розв'язання проблем українських русинів".
Посилання видалено
нахабний етноцид русин, або на війні, як на війні,
Рух за визнання українською владою корінного підкарпаторусинського народу і повернення Закарпатській області автономії згідно обласного референдуму 1 грудня 1991 р. залучає все більше людей. Не порахувати листів, надісланих з цього приводу упродовж 15 років трьом Президентам України, Прем'єр-міністрам та Головам Верховної Ради.
Вагомі аргументи
Перед переписом населення 2001 р. у трьох найвищих ешелонах української влади побувала група керівників і активістів обласних русинських організацій. Вони письмово залишили чиновникам вагомі аргументи, щоб ще до перепису в Україні було офіційно визнано русинську національність. Це обіцяв здійснити директор Інституту статистики з трибуни Світового Конгресу Русинів 1999 р. в Ужгороді. Вдруге надію на визнання русинів окремою (від українців) національністю русини отримали від Генадія Удовенка під час виїзного засідання Комітету Верховної Ради в Ужгороді 30 вересня 2004 р. Обнадійливого листа отримали русини у відповідь на звернення до Президента В. Ющенка. В ньому вперше визнавалося, що русини мають відмінності від українців. Але київські чиновники продовжують робити вигляд, що не розуміють проблеми. Насправді ж не бажають її вирішувати, тим самим ігноруючи Конституцію, закони та міжнародні правові документи, обов'язкові для виконання українською владою.
Закарпатська обласна рада на третій сесії V скликання 14 вересня 2006 р. прийняла рішення № 119 у відповідь на звернення депутатів обласної ради щодо визнання русинів окремою національністю. Державний комітет України у справах національностей та міграції відповів М.М. Кічковському 27. 10. 06: "На сьогодні в Україні не існує органу державної влади, до повноважень якого належить "офіційне визнання національності" та ведення державного реєстру національностей, що проживають на території нашої держави". Оце так "аргумент". Утяв такої виконуючий Голови Держкомітету у справах національностей (!?) Ю. Сухов.
Про некомпетентність деяких чиновників цього комітету свідчить хоч би те, що вони не знають змісту навіть власного антирусинського "Плану...". Його п'ятим пунктом Національній академії наук та Міністерству статистики ще в 1996 р. доручалося "Провести наукову експертизу і внести необхідні уточнення до проектів Переліків національностей і мов з метою розробки на цій основі остаточного варіанту Словників національностей і мов України". Тема для сатириків та гумористів. А, можливо, й для судової гілки влади. Чому б русинським організаціям не подати позов до суду з приводу прийняття неконституційного, протизаконного антирусинського "Плану заходів щодо розв'язання проблем українців-русинів" (№ 13 - 884/2 від 7 жовтня 1996 р.)? Виявляється, в Україні є орган, котрий безпідставно наполягає, що русинського етносу немає, а ось такого, котрий би визнав беззаперечний факт існування сотень тисяч громадян України русинської національності, нема. Перші дев'ять пунктів "Плану..." мали бути виконані упродовж 1996 - 1997 рр., а десятий мусить реалізовуватися "Постійно". Ним, зокрема, передбачено "Здійснювати попереджувально-роз'яснювальну роботу з лідерами та активістами руху "політичного русинства", спрямовану на запобігання розширенню його впливу..." І далі: "Застосовувати заходи адміністративного впливу щодо функціонерів зареєстрованих на території області районних і міських осередків "Товариства" (мм. Ужгород, Мукачево, Свалява) у випадку порушення ними вимог Закону України "Про об'єднання громадян". Як бачимо, де-факто русинів в Україні визнано. Адже спеціально для "...розв'язання проблем українців-русинів" розроблено план, в якому задіяно 15 державних структур та організацій. Котра ще з національностей України удостоєна такої уваги? Русинські лідери і активісти дотримуються Закону "Про об'єднання громадян". Тому у прокуратури, МВС та облдержадміністрації, котрим доручено виконання останнього пункту, не було підстав відкрито "Застосовувати заходи адміністративного впливу...". А ось пункт другий виконується ретельно. Ним передбачено "Здійснити систему заходів, спрямованих на зміцнення позицій українськості Закарпаття (мова, культура, добір кадрів та ін.)...". З дипломатичного лексикону це перекладається як нахабний етноцид русинів. Законослухняним русинам український уряд у 1996 р. офіційно оголосив війну і проти малого народу в Центральній Європі кинуто всі наявні адміністративні та інші сили. На війні, як на війні. Тому антирусини використовують і "п'яту колону", до якої рекрутують різних відщепенців з числа етнічних русинів. Русини називають таких отпадниками, порівнюючи із сухими гілками дерева, що продовжує буйно рости. Дбайливі садівники подібні проблемні гілки видаляють з дерева заздалегідь.
ГАВ-ГАВ-г-РО-ШІ - ОТПАДНИКЫ
Агресивність щодо русинів багато разів демонстрували людці, котрі із шкури лізуть, щоб вислужитися. Більшість з них вже Бог просвітив, інші виснажилися. Але не всі. В одній із газет цілу сторінку віддано патологічному і вже, очевидно, невиліковному писаці-антирусину, "чиє прізвище вперше зафіксовано у письмових документах Закарпаття з 1605 року." Цим журналіст підкреслює, що він походить від корінних закарпатців (очевидно, русинів), але вважає себе українцем. Такі, на жаль, ще є. Декотрі з них сором'язливо називають себе "українцями русинського походження". Так, на всяк випадок, бо не впевнені, як з часом може змінитися ситуація.
В статті відсутні вагомі факти, багато перекручень і протиріч, а вся публікація - пустослів'я графомана. Тому можна було б нічого не спростовувати чи пояснювати. Але наведемо кілька цитат: "Майже про кожного лідера (русинів - М. Т.) можна писати фейлетони" - пише цей пан. І далі: "Перший голова "Общества" М. Томчаній осів в Угорщині, другий - І. Туряниця десь пропав у Словаччині. Головний ідеолог Іван Поп з Москви перебрався до Чехії. Щось некомфортно їм "на рудній зимлі". Останнє речення - суща правда і вдалий вираз. Бо справді багатьом русинським активістам було не тільки некомфортно в Закарпатті, але й нестерпно важко. Наприклад, доктор історичних наук Іван Поп, автор "Энциклопедии Подкарпатской Руси", що вийшла в 2001 р. і вдруге - в 2006 р., в Москві працював головним редактором журналу "Советское славяноведение". А виїхав до Чехії не з Москви, як намагається обдурити читача журналіст-отпадник, а вже з Ужгороду, звідки його вижили антирусини. Чи не на І. Попа готовий писати фейлетон цей отпадник? Чи, може, на Народного художника України, митця із світовим іменем, дійсного члена Академії мистецтв України, делегата кількох Світових Конгресів Русинів і лауреата премії Світової Ради Русинів Володимира Микиту, чи на Народних артистів П. Матія і Клару Балог, котра на обласному телебаченні заявила, що вона - греко-католичка, русинка. Статті про всіх є в "Энциклопедии Подкарпатской Руси". Вже багато років в русинському русі беруть участь, зокрема, член Нью-Йоркської академії наук, доктор фіз.-мат. наук І. Кривський; Народний депутат кількох скликань Верховної Ради, доктор філософських наук, проф. І. Мигович; доктор економ. наук, проф. М. Рущак; канд. істор. наук, доц. М. Макара; канд-ти мед. наук Ю. Думнич та М. Завадяк; протоієрей, канд. богословських наук о. Димитрій (Сидор); засл. працівник культури, голова обласного товариства "Знання", член спілки журналістів України М. Шарга; засл. працівник профтехосвіти, почесний громадянин м. Свалява В. Сарканич; правознавець і історик, перший з двох авторів книги "Подкарпатская Русь и Украина" (Ужгород, 2003, 390 с.) П. Годьмаш; автор кількох книг, зокрема, "Історії Подкарпатської Руси", Д. Поп... Перелік відомих людей, активістів русинського відродження, і менш активних, але таких, що підтримують русинський рух, можна продовжити. Чи вистачить хисту плодовитому писаці кожному з них присвятити фейлетон, хоч вже занадто він активний, напористий і навіть нахабний. Остання риса проявилася в розлогому інтерв'ю з начальником управління СБУ в Закарпатській області генералом Володимиром Рокитським. Перебиваючи інтелігентного співбесідника (таке враження справляє, принаймні, фото в газеті), журналіст пустотливо констатує чи запитує: "-Одним словом, майстер на всі руки...", "-І вирішили стати Джеймсом Бондом?", "-Ого!", "-Але ж Ви - біолог! Могли ж підчитати літературу!",
"-Веселий час був..."
Автор статті "Не треба робити два народи там, де є тільки один" настільки розкуражився, що відшмагав багатьох: "Нинішнє загравання закарпатських можновладців, в тому числі і нинішніх депутатів облради, із "творцями нового народу", підтримка їхніх ініціатив є не лише недалекоглядним, а й небезпечним. Навіть боягузливим. Ніколи ще поділ одного народу не приніс цьому народу користі. Завжди від цього вигравав хтось третій, чужий". Останнє не можна заперечувати. Але не русинські лідери почали "ділити" свій народ. Це почалося ще в сталінську епоху. І шкода, що продовжується й досі, і що цьому підсоблюють отпадникы. Слава Богу, їх "гав-гав" за гроші настільки непереконливе, незграбне, що ефект протилежний очікуваному. Вимогливіший замовник статті не пропустив би її, а поважаючий читачів власник газети не віддав би цілу сторінку під твір, котрий не тягне й на три з мінусом. Нагадаємо, що не лише нинішні депутати облради підтримали звернення русинів. З часу виникнення русинських організацій депутати обласної ради всіх скликань робили саме так. Аналогічні рішення приймали й депутати Свалявської та Воловецької районних рад. Але хіба це аргумент для замовного писаки? Заробляє, сиґінь, як може. Інформація для роздумів. Чи випадково антирусинська стаття й інтерв'ю з генералом В. Рокитським написані одним автором і з'явилися одночасно? На жаль, війна триває... Війна влади проти своїх миролюбних громадян. Але русини - люди розсудливі і все ще терплячі оптимісти. Тому сподіваються, що невдовзі в Києві опрацюють нові заходи, залучивши до цього русинських активістів. Але заходи не проти-, а, навпаки, прорусинські. Навіть назва може залишатися дуже подібною за звучанням. Зміст мусить бути діаметрально протилежним - "План заходів щодо розв'язання проблем українських русинів".
Посилання видалено
