Вот моя крявенькая поэзия.Понимаю ,что не супер .

Статус: Offline
Реєстрація: 06.12.2018
Повідом.: 1377
Вот моя крявенькая поэзия.Понимаю ,что не супер .

Кофе
Обжигающий кофе , с вишней пьяной конфета ,
Что для счастья тебе в этот миг ещё нужно .
Ты стоишь тёплым кофе , ароматным согрета
И настроена ты к человечеству дружно.

Проезжают машины , проезжают автобусы ,
Самолёты куда-то всё летят и летят
Все куда-то бегут на планете , на глобусе ,
Все куда-то идут , все куда-то спешат .

Только ты всё стоишь отпивая свой кофе
Ты не хочешь сегодня торопиться , спешить,
Ты почувствовать хочешь хоть немного свободы
И как все хоть немного , хоть мгновенье пожить.

Ты стоишь провожая взглядом старый троллейбус ,
Ты стоишь провожая улыбкой трамвай ,
Ты стоишь целый день , день стоишь словно вечность ,
Ты стоишь позабыв и про Ад , и про Рай .

Не случится сегодня жутких аварий ,
Не утонет в реке глубокой мальчишка ,
Не сойдут с рельсов поезда и трамваи ,
Не убьют в подворотне молодого парнишку ,

Не умрёт этой ночью тяжелобольной ,
Не собьёт этим утром старушку машина
И солдат ,что идёт в бой возвратится живой ,
И враги если честно останутся живы,

И оставит маньяк свою жертву в покое
Не прервётся ни чьей жизни тонкая нинь,
Потому ,что стоит Смерть с улыбкой чудно́ю .
Продолжая свой кофе остывающий пить .
 
Спогади.
Лани з золотистим житом ,
Шовковиця на краю села ,
Як же добре було жити
Коли я була мала .


Корови що на луках пасуться ,
Коза що ганяла мене
Жила та не думала я ,
Що швидко так час промине.

Дідусь та бабусі живі ,
Сусідів дуже багато ,
Як же потрапить мені
Туди де некинуті хати ,

Туди де криниці з водою
Прозорою наче кришталь ,
Туди де була я малою ,
Туди де лишилось на жаль

Дитинство мое назавжди ,
Немає туди вороття .
_"Дитинство благаю зажди"!
Та ні іде далі життя .

І в спогадах тільки лишились
Бабусі , дідусь та коза ,
Корови на луках, криниці,
Береза та що росла

Біля города в селі ,
Яскраво червона калина
Та все що було у житті ,
А час той все плине та плине .
 
fgghe2.png
 
Ноти
ДОбре дуже дуже , що війни немає,
РЕшта справ вже й не так хвилює ,
МІсяць яскравий у небі сяє ,
ФАйно Господь сузір'я малює ,
СОЛЬні пісні соловей співає
ЛЯкатись нічого, ніщо пташину не злякає
СІв на гілку,та й співає
-"ДОбре добре ,що війни немає".
 
Ночной Харьков .
Стою я на балконе,
Смотрю куда-то в даль,
А Харьков огней полон
Красив он , но не Рай

Когда взглянуть я вниз
Увижу я там тьму ,
Увижу в ней больницу ,
Увижу в ней тюрьму ,

Увижу в ней опасность ,
Увижу в ней страдание
И это всё затмит
Огней ночных сияние .

Стою я на балконе,
Смотрю куда-то в даль,
А Харьков огней полон
Красив он , но не Рай .
 
Дед Ягун.
-" Ты веришь в Деда Ягуна"?
-"А кто такой тот Дед Ягун"?
-"Старик , что злой как Сатана,
Ктому же страшный лгун.

Тебя он может обмануть
И в лес дремучий заманить ,
А в том лесу о просто жуть,
Тебя он может превратить.

И станешь рыжою лисою
Лягушкой , что живёт в болоте,
А может страшною совою
Иль кем-то в этом роде.

-"Давай пойдем скорей домой
Я Ягуна боюсь".
То говорили брат с сестрой
- " Да ладно ма́лая не трусь".

Взглянул мальчика на часы
-"Сестрёнка рано, только семь".
-"Зачем сестру пугаешь ты?
Я в печке запеку и съем !

Сорить едой я не привык,
Зачем лягушка иль лиса,
Котлетки сделаю , балык ,
На зи́му припасу мясца .

Нет превращать я вас не стану
Зверей и так полно в лесу
Сейчас детишки вас достану
И в лес дремучий унесу " .

Детишки голос услыхали
Испуганно они вскочили
И к дому сразу побежали
Бежали быстро , что есть силы.

Смеялся старый дед беззубый ,
Что по соседству жил
Он разговор детей прдслушал
И напугатъ решил .
 
Проезжают машины , проезжают автобусы ,
Самолёты куда-то всё летят и летят
Все куда-то бегут на планете , на глобусе ,
Все куда-то идут , все куда-то спешат .

Звенит январская вьюга и ливни хлещут упруго
И звезды мчатся по кругу и шумят города
Не видят люди друг друга проходят мимо друг друга
Теряют люди друг друга
А потом не найдут никогда.
 
І в спогадах тільки лишились
Бабусі , дідусь та коза ,
Корови на луках, криниці,
Береза та що росла

Була мала писала по українськи, а виросла, стала по російськи. Шось нездорове трапилось.
 
Була мала писала по українськи, а виросла, стала по російськи. Шось нездорове трапилось.

Я пишу только если есть вдохновение,приходят стихи и на Русском и на Украинском..И в детстве тоже так было.И сейчас так .
 
Завжди в дужках додаю це, для таких, і ось.
Та ладно,проїхали.))
В дівчині ,а вірніше в її віршах,щось є.Ну,не так написано,можно трішки переробити,але,таки непогано.(на мій погляд).При наймі-спогади.
 
Стою я на балконе,
Смотрю куда-то в даль,
А Харьков огней полон
Красив он , но не Рай

Когда взглянуть я вниз
Увижу я там тьму ,
Увижу в ней больницу ,
Увижу в ней тюрьму ,

Увижу в ней опасность ,
Увижу в ней страдание
И это всё затмит
Огней ночных сияние .

Стою я на балконе,
Смотрю куда-то в даль,
А Харьков огней полон
Красив он , но не Рай .

Стою под балконом
Смотрю под ноги
Чтоб не нассать себе на сапОги
Удар.. Огни...лежу под балконом.

Харьков таки хуёвый город
Упала на голову балкона деталь
Какой то мудак смотрел сверху вдаль..
Балкон с мудаком это опасность

Увижу больницу, судьбы превратность
Увижу в ней страдание, вспомню мудака,
Спихнувшего на голову кирпич со здания
Увижу его в тюрьме в своих мечтаниях

Выпало мне испытание, нет счастья,
В голове бормотание... страдание..
А Харьков..Харьков не Рай
Это факт-хоть плачь, хоть рыдай
 
Вирш про спогади сподобався, хоч трохи дитячий чимось.
 
Назад
Зверху Знизу