Державний герб України
ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"16" січня 2013 р. м. Київ К/9991/30022/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Весельської Т.Ф.,
Малиніна В.В.,
Ситникова О.Ф.
провівши у порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи
за позовом ОСОБА_4 до Президента України, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26 про часткове скасування Указу Президента України Ющенка Віктора Андрійовича від 28 січня 2010 року № 75/2010 «Про вшанування учасників боротьби за незалежність України в XX столітті»,
провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року,
в с т а н о в и л а:
У квітні 2010 року ОСОБА_4 пред'явила в суді позов до Президента України про часткове скасування Указу Президента України від 28 січня 2010 року № 75/2010 «Про вшанування учасників боротьби за незалежність України в XX столітті»(далі -Указ № 75/2010), в якому зазначила, що його пункт 1, яким визнано учасниками боротьби за незалежність України у ХХ столітті осіб, які брали участь у політичній, партизанській, підпільній, збройній боротьбі за незалежність України, в тому числі, у складі формувань Української Центральної Ради, Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української Держави (Гетьманат), Української військової організації, Організації народної оборони «Карпатська Січ», Організації українських націоналістів, Української повстанської армії, Української головної визвольної ради та інших військових формувань, партій, організацій та рухів, що ставили за мету здобуття Україною державної незалежності, на її думку, порушує норми міжнародного права, зокрема, Статут Міжнародного Військового Трибуналу, Вирок Міжнародного Військового Трибуналу, Статут та резолюції ООН, Декларацію прав людини, Міжнародну конвенцію «Про ліквідацію всіх форм расової дискримінації», а, відтак, підлягає скасуванню.
При цьому вказує, що цей Указ порушує і її права як людини, гарантовані Конституцією України, оскільки принижує гідність, як дочки червоноармійця, який боровся проти нацистів та їх пособників у роки Великої Вітчизняної війни та ганьбить, як громадського та політичного діяча.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року, в задоволенні позову відмовлено.
В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставить питання про скасування ухвалених ними рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
28 січня 2010 року Президент України Ющенко В.А. видав Указ № 75/2010, відповідно до пункту 1 якого визнано учасниками боротьби за незалежність України у XX столітті осіб, які брали участь у політичній, партизанській, підпільній, збройній боротьбі за незалежність України, в тому числі у складі формувань Української Центральної Ради, Української Народної Республіки, Західно-Української Народної Республіки, Української Держави (Гетьманату), Української військової організації, Організації народної оборони «Карпатська Січ», Організації українських націоналістів, Української повстанської армії, Української головної визвольної ради та інших військових формувань, партій, організацій та рухів, що ставили за мету здобуття Україною державної незалежності.
Пунктами 2 і 3 цього Указу передбачено Кабінету Міністрів України розробити разом зі Службою безпеки України та за участю Національної академії наук України і внести в установленому порядку на розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про правовий статус учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті», а Міністерству освіти і науки України, Українському інституту національної пам'яті розробити за участю Національної академії наук України -для навчальних закладів методичні, просвітницькі та інші матеріали, присвячені боротьбі за незалежність України у ХХ столітті.
Пунктом 4 визначено Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській, Севастопольській міським державним адміністраціям уживати в установленому порядку заходів щодо гідного вшанування учасників боротьби за незалежність України в ХХ столітті, в тому числі з активізації патріотичного виховання молоді та просвітницької роботи, найменування у населених пунктах вулиць, площ, бульварів, парків та скверів, навчальних закладів та закладів культури на честь визначних учасників боротьби за незалежність України в ХХ столітті та подій, пов'язаних з українським визвольним рухом ХХ століття.
Згідно пункту 5 Указу запропоновано органам місцевого самоврядування здійснювати заходи щодо вшанування учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті.
В преамбулі ж цього Указу зазначено, що його прийнято з урахуванням результатів наукових досліджень.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування , їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 102 Конституції України передбачено, що Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Повноваження Президента України щодо проведення внутрішньої політики закріплено в статті 106 Конституції України, згідно з якою він на основі та на виконання Конституції України видає укази та розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.
Суд першої інстанції, розглядаючи справу, виходив з того, що Указ № 75/2010 не є нормативно-правовим актом, а відтак, положення статті 171 КАС України (в редакції чинній на момент подання позову), яка встановлює особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів, зокрема, і указів Президента України, не підлягають застосуванню, та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що він не порушує прав та законних інтересів позивача.
Завданням адміністративного судочинства згідно частини першої статті 2 КАС України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно визначень, наведених в підпунктах 6, 8 частини першої статті 3 цього Кодексу, адміністративний позов -це звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах; позивач -в адміністративній справі -це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.
Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що до адміністративного суду може звернутися фізична або юридична особа, права, свободи чи інтереси якої порушено суб'єктом владних повноважень у зв'язку із винесенням ним рішення (нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії), вчиненням дій або не вчиненням, які повинні бути вчинені в межах повноважень органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхньої посадової чи службової особи, іншого суб'єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Вимоги позивача повинні стосуватися захисту або відновлення його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
В позовній заяві, апеляційній та касаційній скаргах позивач посилається на те, що Указ № 75/2010 порушує її права, як людини, гарантовані Конституцією України, Європейською Конвенцією з прав і основних свобод людини, Міжнародним пактом про громадянські і політичні права, принижує її гідність, як дочки червоноармійця, який боровся проти нацистів та їх пособників у роки Великої Вітчизняної війни, ганьбить її, як громадського та політичного діяча, змінив її життя, позбавив спокою, спаплюжив діяльність її батьків та приніс їй моральні страждання.
Виходячи з цього і, враховуючи підстави, якими позивач обґрунтовувала свій позов, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що оскаржений Указ Президента, як в цілому, так і в частині його пункту першого, стосується визначеного кола осіб і жодним чином безпосередньо не зачіпає права, свободи та інтереси позивача.
Апеляційний суд, розглядаючи справу, виходив з того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо правової природи Указу № 75/2010, оскільки він є нормативно-правовим актом та порядок його оскарження визначений статтею 171 КАС України.
Однак, при цьому, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не скасував судове рішення суду першої інстанції лише з цих підстав, як на цьому наполягав позивач в своїй апеляційній скарзі.
Відповідно до частини другої статті 5 КАС України (в редакції чинній на момент розгляду апеляційної скарги), провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 198 КАС України (в редакції чинній на момент розгляду справи апеляційним судом), за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін; змінити постанову суду; скасувати її та прийняти нову постанову суду; скасувати постанову суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження у справі; визнати постанову суду нечинною і закрити провадження у справі.
Частинами першою, другою та третьою статті 195 КАС України передбачено межі перегляду судом апеляційної інстанції, зокрема він переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи. Суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу. Суд апеляційної інстанції може встановити нові обставини, якщо вони не встановлювалися судом першої інстанції у зв'язку із неправильним застосуванням норм матеріального права.
Статтею 200 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша). Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань (частина друга).
З системного аналізу наведених процесуальних норм випливає, що суд апеляційної інстанції не міг направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки прийняття такого рішення станом на момент розгляду апеляційної скарги було поза його процесуальними повноваженнями, як і не мав їх для ухвалення нового судового рішення, відповідно до статті 171 КАС України, оскільки визначені процесуальні дії можуть вчинятися лише судом першої інстанції.
При цьому, залишаючи постанову суду першої інстанції без змін, апеляційний суд правильно виходив з того, що, відповідно до частини другої статті 171 КАС України (в редакції чинній на момент звернення з позовною заявою), право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
За перевіркою матеріалів справи, позивач, звертаючись з позовними вимогами про скасування пункту 1 Указу № 75/2010, таких підстав не навела та, відповідно, їх не обґрунтувала.
Отже, апеляційний суд обґрунтовано, в межах своїх повноважень, з дотриманням процесуальних норм та правильним застосуванням норм матеріального права, прийшов до висновку, що зазначений Указ має конституційно-правову природу, прийнятий у межах повноважень Глави держави та належить до нормативно-правових актів і, при цьому, стосується лише визначеного кола осіб, до яких позивач не входить.
В касаційній скарзі позивач, окрім іншого, як на підставу для скасування рішень судів попередніх інстанцій посилається на неприпустимість розгляду даної справи судом апеляційної інстанції, оскільки, враховуючи внесені до КАС України зміни, її повинен розглядати Вищий адміністративний суд України.
Такі доводи касаційної скарги не відповідають вимогам чинного законодавства з огляду на таке.
Законом України від 13 травня 2010 року № 2181-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження»частину четверту статті 18 КАС України викладено в новій редакції та визначено, що Вищому адміністративному суду України, як суду першої інстанції, підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції.
Згідно Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, після набрання ним чинності адміністративні суди завершують розгляд справ щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради юстиції, провадження в яких відкрито на день набрання чинності цим Законом, в порядку, який діяв до набрання чинності цим Законом (набрав чинності 15 травня 2010 року).
За перевіркою матеріалів справи, позовну заяву до суду першої інстанції подано 29 квітня 2010 року, а ухвала про відкритті провадження постановлена 30 квітня 2010 року.
Відтак, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано та в межах своїх повноважень розглянули зазначену справу в порядку, який діяв до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо недопущення зловживань правом на оскарження».
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що, всебічно і повно встановивши всі фактичні обставини справи, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права, що регулюють спірні відносини сторін, та не порушили норм процесуального права, а тому прийняті ними рішення, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають залишенню в силі.
Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 липня 2011 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.
Судді Т. Ф.Весельська
В.В.Малинін
О.Ф.Ситников
Незабаром він ще може продати Харків й китайцям за пляшку рисової горілки та мішок рисових шкарлупок...