Сегодня, 18 мая, в Украине вспоминают жертв депортации крымских татар
18 мая 2016 года отмечается 72-я годовщина трагической даты
Взято из открытых источников
В Украине сегодня, 18 мая, вспоминают жертв депортации крымских татар.
Местные так называемые власти аннексированного Россией Крыма запретили проведение масштабных мероприятий в Симферополе в память жертв геноцида крымскотатарского народа еще в прошлом году. Как сообщил замглавы Меджлиса Ильми Умеров, в этом году заявку на проведение мероприятия на главной площади в Симферополе даже не стали подавать. Накануне памятной даты Умерова предупредили, что он не может организовывать мероприятия.
Отметим, 18 мая в Крыму требуют особого внимания к посещаемости в школах. В случае отсутствия ребенка на школьных занятиях от родителей потребуют объяснений – каждая школа по электронной почте должна предоставить данные, кто отсутствовал и какова причина этого отсутствия, соответствующие факсограммы были разосланы по учебным заведениям. Глава Меджлиса крымских татар Рефат Чубаров в связи с этим напомнил, что 3 мая во время организованного для мировой общественности показательного якобы национального праздника крымских татар дети наоборот вывозились на мероприятия в обязательном порядке, несмотря на выходной день.
Таким образом, сегодня памятные мероприятия в Крыму будут проводиться в зависимости от возможностей местных и региональных меджлисов.
В 12.00–12.01 в Украине состоится общенациональная минута молчания.
"При этом в указанное время все украинские телевизионные каналы и радиостанции передают специальный сигнал в память жертв геноцида крымскотатарского народа. По завершении "Сюкюнет дакъасы" ("Минуты молчания") включаются клаксоны всех автомобильных средств. Далее – в ближайшие мечети для совместного совершения полуденного намаза", - написал Чубаров.
Напомним, с 18 по 20 мая 1944 г. Народный комиссариат внутренних дел СССР по решению Государственного комитета обороны выселил крымских татар в Узбекистан и прилегающие районы Казахстана и Таджикистана. Советская власть обосновывала свое решение тем, что крымские татары якобы выступали на стороне нацистской Германии в годы Великой Отечественной войны.
В 1989 году депортация крымских татар была осуждена и признана незаконной.
В ноябре 2015 года Верховная Рада признала депортацию крымских татар 1944 г. геноцидом крымскотатарского народа.
О масштабах трагедии можно узнать из воспоминаний тех, кто пережил геноцид. В частности приводим воспоминания Фериде Меджитовой с сайта Института нацпамяти:
"Народилася в 1932 році в с. К'оз Судакського району. Коли я закінчила 3 класи, почалася війна, продовжити навчання мені так і не довелося.
Коли почалася депортація, батька з нами не було, він воював на фронті. Маму і нас - шестеро дітей солдати викинули з будинку, ми так і не встигли нічого із собою взяти.
Голодні та роздягнені ми дісталися в Узбекистан, в колгосп "Назарбай" Бекабадського району. Дали нам маленький будиночок, де дах був нарівні з землею. Ми ледве вмістилися туди зі своєю сім'єю. У 1944 році першим помер братик Решат, наступного року сестричка Мевіде. Мама день і ніч плакала і після смерті сестри прожила 3 дні. Наступного дня після смерті мами зайшов сусід Абдулла аг'а і передав страшну новину про те, що помер брат. У брата одна нога і одна рука були підвернуті, очі і рот кишіли мурахами. Я спробувала випрямити йому руку і ногу, але вони застигли. Взяла ганчірку й витерла його очі і рот. Потім нагріла води, і пішла до однієї старенької з проханням обмити тіло брата. Але вона мені сказала, що хлопчиків обмивають чоловіки і відправила до дідуся Джеббару. Я пішла до нього, а коли повернулася додому, виявилося, що нас чекає машина - мене і двох сестричок відвезли до лікарні. Того вечора померла ще одна моя сестра. Через два дні померла друга. Я залишилася зовсім одна.
Я так і поневірялася по домівках, випрошуючи милостиню. Якось сусіди пошкодували мене і пішли зі мною на базар, щоб поміняти на продукти речі, що залишилися. Мене залишили біля входу, я лежу на землі, піднятися сил немає. Хтось вигукнув моє ім'я - я ледве відкрила очі - це мій родич запитує "що ти тут робиш?". Я все розповіла, він звалив мене на спину і поніс до себе додому. Так мене врятували від смерті.
Пізніше мене розшукав батько, коли повернувся з фронту. Він ішов, покинувши вдома дружину і шестеро дітей, а залишилася у нього одна я.
Мама померла в 34 роки, старшому братові було 16 років.
Ці страшні роки хіба можна описати і розповісти? Я їх буду пам'ятати до кінця свого життя".
Фериде Меджитова умерла в 2008 году.
18 мая 2016 года отмечается 72-я годовщина трагической даты
В Украине сегодня, 18 мая, вспоминают жертв депортации крымских татар.
Местные так называемые власти аннексированного Россией Крыма запретили проведение масштабных мероприятий в Симферополе в память жертв геноцида крымскотатарского народа еще в прошлом году. Как сообщил замглавы Меджлиса Ильми Умеров, в этом году заявку на проведение мероприятия на главной площади в Симферополе даже не стали подавать. Накануне памятной даты Умерова предупредили, что он не может организовывать мероприятия.
Отметим, 18 мая в Крыму требуют особого внимания к посещаемости в школах. В случае отсутствия ребенка на школьных занятиях от родителей потребуют объяснений – каждая школа по электронной почте должна предоставить данные, кто отсутствовал и какова причина этого отсутствия, соответствующие факсограммы были разосланы по учебным заведениям. Глава Меджлиса крымских татар Рефат Чубаров в связи с этим напомнил, что 3 мая во время организованного для мировой общественности показательного якобы национального праздника крымских татар дети наоборот вывозились на мероприятия в обязательном порядке, несмотря на выходной день.
Таким образом, сегодня памятные мероприятия в Крыму будут проводиться в зависимости от возможностей местных и региональных меджлисов.
В 12.00–12.01 в Украине состоится общенациональная минута молчания.
"При этом в указанное время все украинские телевизионные каналы и радиостанции передают специальный сигнал в память жертв геноцида крымскотатарского народа. По завершении "Сюкюнет дакъасы" ("Минуты молчания") включаются клаксоны всех автомобильных средств. Далее – в ближайшие мечети для совместного совершения полуденного намаза", - написал Чубаров.
Напомним, с 18 по 20 мая 1944 г. Народный комиссариат внутренних дел СССР по решению Государственного комитета обороны выселил крымских татар в Узбекистан и прилегающие районы Казахстана и Таджикистана. Советская власть обосновывала свое решение тем, что крымские татары якобы выступали на стороне нацистской Германии в годы Великой Отечественной войны.
В 1989 году депортация крымских татар была осуждена и признана незаконной.
В ноябре 2015 года Верховная Рада признала депортацию крымских татар 1944 г. геноцидом крымскотатарского народа.
Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент у цьому розділі
О масштабах трагедии можно узнать из воспоминаний тех, кто пережил геноцид. В частности приводим воспоминания Фериде Меджитовой с сайта Института нацпамяти:
"Народилася в 1932 році в с. К'оз Судакського району. Коли я закінчила 3 класи, почалася війна, продовжити навчання мені так і не довелося.
Коли почалася депортація, батька з нами не було, він воював на фронті. Маму і нас - шестеро дітей солдати викинули з будинку, ми так і не встигли нічого із собою взяти.
Голодні та роздягнені ми дісталися в Узбекистан, в колгосп "Назарбай" Бекабадського району. Дали нам маленький будиночок, де дах був нарівні з землею. Ми ледве вмістилися туди зі своєю сім'єю. У 1944 році першим помер братик Решат, наступного року сестричка Мевіде. Мама день і ніч плакала і після смерті сестри прожила 3 дні. Наступного дня після смерті мами зайшов сусід Абдулла аг'а і передав страшну новину про те, що помер брат. У брата одна нога і одна рука були підвернуті, очі і рот кишіли мурахами. Я спробувала випрямити йому руку і ногу, але вони застигли. Взяла ганчірку й витерла його очі і рот. Потім нагріла води, і пішла до однієї старенької з проханням обмити тіло брата. Але вона мені сказала, що хлопчиків обмивають чоловіки і відправила до дідуся Джеббару. Я пішла до нього, а коли повернулася додому, виявилося, що нас чекає машина - мене і двох сестричок відвезли до лікарні. Того вечора померла ще одна моя сестра. Через два дні померла друга. Я залишилася зовсім одна.
Я так і поневірялася по домівках, випрошуючи милостиню. Якось сусіди пошкодували мене і пішли зі мною на базар, щоб поміняти на продукти речі, що залишилися. Мене залишили біля входу, я лежу на землі, піднятися сил немає. Хтось вигукнув моє ім'я - я ледве відкрила очі - це мій родич запитує "що ти тут робиш?". Я все розповіла, він звалив мене на спину і поніс до себе додому. Так мене врятували від смерті.
Пізніше мене розшукав батько, коли повернувся з фронту. Він ішов, покинувши вдома дружину і шестеро дітей, а залишилася у нього одна я.
Мама померла в 34 роки, старшому братові було 16 років.
Ці страшні роки хіба можна описати і розповісти? Я їх буду пам'ятати до кінця свого життя".
Фериде Меджитова умерла в 2008 году.
Останнє редагування: