День народження Кобзаря.

День народження Кобзаря.



201 рік тому народився Т.Г. Шевченко.
І ось що він думав про нашого ворога тоді:

Палати, палати
Понад тихою рікою;
А берег ушитий
Увесь каменем. Дивуюсь,
Мов несамовитий!
Як-то воно зробилося
З калюжі такої
Таке диво?.. Отут крові
Пролито людської —
І без ножа. По тім боці
Твердиня й дзвіниця,
Мов та швайка загострена,
Аж чудно дивиться.
І дзиґарі теленькають.
От я повертаюсь —
Аж кінь летить, копитами
Скелю розбиває!
А на коні сидить охляп,
У свиті — не свиті,
І без шапки. Якимсь листом
Голова повита.
Кінь басує — от-от річку,
От... от... перескочить.
А він руку простягає,
Мов світ увесь хоче
Загарбати. Хто ж це такий?
От собі й читаю,
Що на скелі наковано:
Первому — вторая
Таке диво наставила.
Тепер же я знаю:
Це той первий, що розпинав
Нашу Україну,
А вторая доканала /275/
Вдову сиротину.
Кати! кати! людоїди!
Наїлись обоє,
Накралися; а що взяли
На той світ з собою?
Тяжко-тяжко мені стало,
Так, мов я читаю
Історію України.
Стою, замираю...
А тим часом тихо, тихо
Та сумно співає
Щось такеє невидиме:

«Із города із Глухова
Полки виступали
З заступами на лінію,
А мене послали
На столицю з козаками
Наказним гетьманом!
О Боже наш милосердий!
О царю поганий,
Царю проклятий, лукавий,
Аспиде неситий!
Що ти зробив з козаками?
Болота засипав
Благородними костями;
Поставив столицю
На їх трупах катованих!
І в темній темниці
Мене, вольного гетьмана,
Голодом замучив
У кайданах. Царю! царю!
І Бог не розлучить
Нас з тобою. Кайданами
Скований зо мною
Навік-віки. Тяжко мені
Витать над Невою.
України далекої,
Може, вже немає.
Полетів би, подивився,
Так Бог не пускає.
Може, Москва випалила
І Дніпро спустила
В синє море, розкопала /276/
Високі могили —
Нашу славу. Боже милий,
Зжалься, Боже милий».
Та й замовкло; дивлюся я:
Біла хмара криє
Сіре небо. А в тій хмарі
Мов звір в гаї виє.
То не хмара — біла пташка
Хмарою спустилась
Над царем тим мусянджовим
І заголосила:
«І ми сковані з тобою,
Людоїде, змію!
На Страшному на судищі
Ми Бога закриєм
Од очей твоїх неситих.
Ти нас з України
Загнав, голих і голодних,
У сніг на чужину
Та й порізав; а з шкур наших
Собі багряницю
Пошив жилами твердими
І заклав столицю
В новій рясі. Подивися:
Церкви та палати!
Веселися, лютий кате,
Проклятий! проклятий!»

На Садовом проезде на торце 16-ти этажки - портрет Шевченко.
Когда нарисовали, мы радовалисо - очень красиво!
А сегодня подумала, что лучше б его не было, вдруг какие идиоты ещё дом подорвут...

P.S. Сейчас куча дядек по штатскому

Вот вот недавно подумал, что для Украины Шевченко, как для рашистов ленин и наоборот, извините за сравнение такое, самому противно. Разные люди конечно, но о кадом уже столько лет память живет и народ заставляет нервничать, правда Шевченко похоронен по человечески и Человек великий. Сколько не пытались заставить про него забыть - не получается
Вечная память!

Минають дні, минають ночі,
Минає літо, шелестить
Пожовкле листя, гаснуть очі,
Заснули думи, серце спить,
І все заснуло, і не знаю,
Чи я живу, чи доживаю,
Чи так по світу волочусь,
Бо вже не плачу й не сміюсь...

Про євроінтеграцію:

Ще як були ми козаками,
А унії не чуть було,
Отам-то весело жилось!
Братались з вольними ляхами,
Пишались вольними степами,
В садах кохалися, цвіли,
Неначе лілії, дівчата.
Пишалася синами мати,
Синами вольними... Росли,
Росли сини і веселили
Старії скорбнії літа...
Аж поки іменем Христа
Прийшли ксьондзи і запалили
Наш тихий рай. І розлили
Широке море сльоз і крові,
А сирот іменем Христовим
Замордували, розп’яли...
Поникли голови козачі,
Неначе стоптана трава,
Украйна плаче, стогне-плаче!
За головою голова
Додолу пада. Кат лютує,
А ксьондз скаженим язиком
Кричить: «Te Deum! Алілуя!..»

Отак-то, ляше, друже, брате!
Неситії ксьондзи, магнати
Нас порізнили, розвели,
А ми б і досі так жили.
Подай же руку козакові
І серце чистеє подай!
І знову іменем Христовим
Ми оновим наш тихий рай.

«Була колись Гетьманщина,
Та вже не вернеться!..

Встає хмара з-за Лиману,
А другая з поля,
Зажурилась Україна —
Така її доля!
Зажурилась, заплакала,
Як мала дитина.
Ніхто її не рятує...
Козачество гине,
Гине слава, батьківщина,
Немає де дітись.
Виростають нехрещені
Козацькії діти,
Кохаються невінчані,
Без попа ховають,
Запродана жидам віра,
В церкву не пускають!
Як та галич поле криє,
Ляхи, уніяти
Налітають — нема кому
Порадоньки дати.
Обізвався Наливайко —
Не стало кравчини!
Обізвавсь козак Павлюга —
За нею полинув!
Обізвавсь Тарас Трясило
Гіркими сльозами:
«Бідна моя Україно,
Стоптана ляхами!
Україно, Україно!
Ненько моя, ненько!
Як згадаю тебе, краю,
Заплаче серденько...
Де поділось козачество,
Червоні жупани?
Де поділась доля-воля?
Бунчуки? Гетьмани?
Де поділося? Згоріло?
А чи затопило
Синє море твої гори,
Високі могили?..
Мовчать гори, грає море,
Могили сумують,
А над дітьми козацькими
Поляки панують.
Грай же, море, мовчіть, гори,
Гуляй, буйний, полем —
Плачте, діти козацькії,
Така ваша доля!»

Обізвавсь Тарас Трясило
Віру рятовати,
Обізвався, орел сизий,
Та й дав ляхам знати!
Обізвався пан Трясило:
«А годі журиться!
А ходім лиш, пани-брати,
З поляками биться!»

Вже не три дні, не три ночі
Б’ється пан Трясило.
Од Лимана до Трубайла
Трупом поле крилось. /87/
Ізнемігся козаченько,
Тяжко зажурився,
А поганий Конецпольський
Дуже звеселився.
Зібрав шляхту всю докупи
Та й ну частовати.
Зібрав Тарас козаченьків
Поради прохати.
«Отамани товариші,
Брати мої, діти!
Дайте мені порадоньку,
Що будем робити?
Бенкетують вражі ляхи
Наше безголов’я».
«Нехай собі бенкетують,
Нехай на здоров’я!
Нехай, кляті, бенкетують,
Поки сонце зайде,
А ніч-мати дасть пораду —
Козак ляха знайде».

Лягло сонце за горою,
Зірки засіяли,
А козаки, як та хмара,
Ляхів обступали.
Як став місяць серед неба,
Ревнула гармата,
Прокинулись ляшки-панки —
Нікуди втікати!
Прокинулись ляшки-панки
Та й не повставали.
Зійшло сонце — ляшки-панки
Покотом лежали.

Червоною гадюкою
Несе Альта вісті,
Щоб летіли круки з поля
Ляшків-панків їсти.
Налетіли чорні круки
Вельможних будити,
Зібралося козачество
Богу помолитись.
Закрякали чорні круки,
Виймаючи очі. /88/Заспівали козаченьки
Пісню тії ночі,
Тії ночі кривавої,
Що славою стала
Тарасові, козачеству,
Ляхів що приспала.

Над річкою, в чистім полі,
Могила чорніє,
Де кров текла козацькая,
Трава зеленіє.
Сидить ворон на могилі
Та з голоду кряче...
Згада козак Гетьманщину,
Згада та й заплаче!
Було колись, панували,
Та більше не будем!..
Тії слави козацької
Повік не забудем!..»

З коліївщиною взагалі історія цікава. Москалі допомагали полякам придушувати повстання "братів" яких клялися боронити. Отака то ціна москальському слову.

oxiumoron сказав(ла):

З коліївщиною взагалі історія цікава. Москалі допомагали полякам придушувати повстання "братів" яких клялися боронити. Отака то ціна москальському слову.

Натисніть, щоб розгорнути...

а еще интересно то что сам король польский все это восстание с козаками и замутил против свокй же шляхты

Шелонь сказав(ла):

На Садовом проезде на торце 16-ти этажки - портрет Шевченко.
Когда нарисовали, мы радовалисо - очень красиво!
А сегодня подумала, что лучше б его не было, вдруг какие идиоты ещё дом подорвут...

P.S. Сейчас куча дядек по штатскому

Натисніть, щоб розгорнути...

Какая то хуевая логика, или были случаи когда подрывали места памяти русских писателей? одно дело ленин хуй, но как бы это совсем другое.

Тарас и его творчество - гордость и достояние нашего народа.

До 201-ї річниці з дня народження Тараса Шевченка Перший Національний транслює марафон "Борітеся – поборете! Шевченко мобілізує".

Вечная памать!!!

Znaxar_service сказав(ла):

а еще интересно то что сам король польский все это восстание с козаками и замутил против свокй же шляхты

Натисніть, щоб розгорнути...

Так замутив, що Україна відвоювала половину правобережжя і сам король звернувся до варварів з москви та пєтєрбургу по допомогу?

oxiumoron сказав(ла):

Так замутив, що Україна відвоювала половину правобережжя і сам король звернувся до варварів з москви та пєтєрбургу по допомогу?

Натисніть, щоб розгорнути...

после смерти короля все планы пересмотрелись и заварушка перестала быть управляемой.

"Стоїть в селі Суботові
На горі високій
Домовина України,
Широка, глибока.
Ото церков Богданова.
Там-то він молився,
Щоб москаль добром і лихом
З козаком ділився.
Мир душі твоїй, Богдане!
Не так воно стало..."

Znaxar_service сказав(ла):

после смерти короля все планы пересмотрелись и заварушка перестала быть управляемой.

Натисніть, щоб розгорнути...

Ти не з повстанням Хмельницького часом плутаєш?

oxiumoron сказав(ла):

Ти не з повстанням Хмельницького часом плутаєш?

Натисніть, щоб розгорнути...

я о нем и говорю
а вы о чем?

Моё любимое. Даже когда-то второе место на областном конкурсе с ним заняла.

Мені однаково, чи буду
Я жить в Україні, чи ні.
Чи хто згадає, чи забуде
Мене в снігу на чужині –
Однаковісінько мені.
В неволі виріс меж чужими,
І, не оплаканий своїми,
В неволі, плачучи, умру,
І все з собою заберу,
Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій – не своїй землі.
І не пом'яне батько з сином,
Не скаже синові: “Молись,
Молися, сину: за Вкраїну
Його замучили колись”.
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.

Znaxar_service сказав(ла):

я о нем и говорю
а вы о чем?

Натисніть, щоб розгорнути...

Гайдамацький рух 18 ст.



26 червня (7 липня) 1768 р. російські частини оточили повстанський табір і по-зрадницькому схопили керівників повстанців М. Залізняка, І. Ґонту та С. Неживого, а їхні загони роззброїли. Решту гайдамацьких загонів було розбито в боях. Остаточно повстання було придушено тільки у квітні-травні 1769 р. генералом М.Кречетниковим.

Польські каральні війська жорстоко розправлялися з повстанцями. Гайдамаків тисячами вішали, відтинали їм голови, садили на палі. Так, лише за рішеннями призначеного королем судді Ксаверія Браницького, який судив переданих коронним властям захоплених російськими військами 1954 повстанців: 200 в'язнів відіслати на роботи до Львова, а 700, як це він сам подає у звіті королю, він «покарав найжорстокішою смертю». Стільки ж було з його доручення повішено по різних містах України. Решту він передав коронному судові в Кодні. Із 336 справ, реєстр яких зберігається, 151 відрубано голови, 57 повішено, 9 четвертовано, одного — українського шляхтича Чоповського, що був помічником полковника Неживого, — посаджено на палю[8].

Після сильних тортур у с. Сербах, І. Ґонта був страчений. М. Залізняка та інших учасників повстання, які були жителями Лівобережної України і Запорожжя, судила Київська губернаторська канцелярія. Вони були засуджені до тілесного покарання (удари нагаєм, виривання ніздрів, випалення тавра на чолі й щоках) і заслання на досмертну каторгу в Сибір до Нерчинська. За іншим джерелом:

Шевченко был прекрасным художником, к тому же.

В 19 веке написано им:

"Отак німота запалила
Велику хату. І сім'ю,
Сім'ю слав'ян роз єдинила
І тихо, тихо упустила
Усобищ лютую змію."