[Іронія]

Після бою на рідній землі
Зеленіти природа взялася,
Бо бруньками весна заплелася
На кущі у далекім селі.

І співають веселі птахи
Над засіяним зернями полем.
Розміновані кров'ю та болем
Невідомі є Божі шляхи.

Бригантиною хмара пливе,
Нас втішає, що все буде добре.
Проростає листочок хоробро,
Захищаючи вічно живе.

Постає в повну силу життя
І бинтує поранену душу.
Крапля з ринви пірнає в калюжу.
Рідше чути сирени виття.

За минулим по тихій воді
Утікає лихе наболіле.
Сонце гріє натружене тіло,
Як торік, до війни, як тоді...

© Врублівський Олександр.