Відхід сталінізму сприяв послабленню цензури,
реабілітації відомих письменників та митців
(В. Чумака, З. Тулуб, Г. Косинки, Б. Антоненка-
Давидовича, О. Ковіньки та ін.), скасуванню
низки помилкових партійних постанов 1940-х рр.
у галузі культури (в травні 1958 р. ЦК КПРС ви-
дав постанову, в якій визнавав неправильною
оцінку опери К. Данькевича «Богдан Хмельниць-
кий»), розширенню рамок для творчої та науко-
вої діяльності, зростанню значної кількості нових
наукових центрів, громадських організацій, твор-
чих спілок, в тому числі – Спілки журналістів
України (1957), Спілки працівників кінемато-
графії (1958), Українського хорового товариства
(1959 р.) та інших.
Пом’якшення в національній політиці, мовній
сфері позначилося на урядових рішеннях про
збільшення тиражу українських газет, зумовило
появу низки періодичних видань українською
мовою («Радянське літературознавство», «Пра-
пор», «Український історичний журнал» та ін.),
фундаментальних наукових праць: «Української
радянської енциклопедії», «Історії українського
мистецтва» тощо.
Критика культу особи Сталіна органічно по-
в’язувалася українською інтелігенцією з подо-
ланням тих негативних явищ, які десятиріччями
визрівали в національній політиці, зумовлювали
руйнування духовної інфраструктури українсь-
кої нації, забуття мови, історії та традицій наро-
ду. Проблеми занепаду української культури,
штучного звуження сфер вжитку національної
мови порушували у своїх виступах на сторінках
газет, журналів, радіо, зборах громадськості
письменники Л. Дмитерко, С. Крижанівський,
А. Малишко, Н. Рибак, М. Шумило. Гостру кри-
тику з боку представників української інтелі-
генції викликав новий шкільний закон, опублі-
кований для обговорення наприкінці 1958 р.,
який надавав право батькам вибирати своїм дітям
мову навчання. Проти такого прихованого еле-
менту русифікації виступили письменники
М. Рильський і М. Бажан.
...
