Саме відкриття для медичної громадськості України на поч. 90‑х рр. альтернативних термінологічних номінацій, плюралістичне подання словникового матеріалу – головна заслуга О.Мусія, С.Нечая, О.Соколюка, С.Гаврилюка. Хоча щодо практичної цінності цього видання можна посперечатися. Так, оцінюючи цей словник, мовознавці з Інституту української мови НАН України О.Тараненко та Л.Симоненко зазначали, що автори словника вирішили повернутися до методів 20‑х рр. і, «намагаючись зробити українську частину словника по-справжньому українською, заповнили її архаїчною лексикою народної медицини та індивідуальними витворами лексикографів кінця минулого – першої третини нинішнього століття», як результат – цей словник не може використовуватися сучасними лікарями [6].