У 1949 році, перед святкуванням 70-ти річчя ювілею Сталіна, у СРСР були розстріляні фронтовики, інваліди Другої світової війни. Частину їх розстріляли, частину вивезли на далекі острови Півночі та у глухі кути Сибірі. Валаам -- табір інвалідів другої світової війни розташований на острові Валаам (північна частина Ладожського озера), куди після другої світової війни в 1950 -- 1984 звозили інвалідів війни. Заснований за вказівкою Верховної ради Карело-Фінської СРСР у 1950 році. Знаходився у старих монастирських будівлях. Зачинений в 1984 році. В ніч органи провели облаву, зібрали усіх київських інвалідів та ешелонами відправили на Соловки. Без вини та суду. Щоб вони своїм виглядом не бентежили громадян. Мені здається, що інваліди насамперед викликали злість у тіх, хто дійсно просидів війну у штабах. Ходили чутки, що цю акцію організував особисто Жуков. Інвалідів вивезли не тільки з Києва, їх вивезли з усіх великих міст СРСР.
«Зачистили» країну. Розповідали, що інваліди намагалися пручатися, кидалися на рельси але їх піднімали та везли. «Вивезли» навіть «самоваров» - людей без рук та ніг. На Соловках їх інколи виносили подихати свіжим повітрям та підвішували на верівках на деревах. Інколи забували та вони замерзали. Це були зазвичай 20-ти річні хлопці.
З усього Києва в той раз вивезли декілька тисяч інвалідів. Інвалідів, які жили у сім'ях не чіпали. «Зачистка інвалідів» повторювалася наприкінці 40-х років. Але тоді інвалідів відправляли у інтернати, які теж нагадували в'язниці. С того часу на парадах ветеранів вже не було інвалідів. Їх просто убрали, як неприємне згадування. А Родіна більше ніколи не згадувала своїх найкращих синів. У небуття пішли навіть їхні імена. Вже набагато пізніше ті інваліди хто залишився у живих, почали отримувати пільги та інші блага. А ті -- одинокі безногі та безрукі хлопчики були просто заживо поховані на Соловках.
