Пам’яті харків’янина Михайла Барбари

Мабуть, це ознака епохи – не помічати тих визначних сучасників, які живуть поруч і своєю активною громадянською позицією впливають на суспільство, рухаючи його в певному напрямі. Так триває до того моменту, поки вони передчасно не залишають нас.

Михайло Барбара на початку 2000-х переїхав зі Львова до Харкова Тут він активно долучався до культурного життя міста, а в переломні історичні ситуації – і до політичного (Помаранчева революція). Михайло став актором театру «Арабески». Саме театральний досвід допомагав йому створювати яскраві, переконливі образи у багатьох піснях «Мертвого півня». Одну з них – “And the Third Angel Sounded”, яка має безперечний театральний відтінок, можна подивитись на моєму каналі, зайшовши через посилання

Так, Михайло був із тих людей, чию присутність місто відчуває вже після втрати. І «Арабески», і «Мертвий півень» для Харкова мали значення більше, ніж просто сцена чи музика.

Добре, що є вулиця його імені. Але пам’ять тримається не лише табличками, а й тим, що його слухають і згадують.

Посилання, здається, веде у YouTube Studio, для інших воно може не відкритись. Краще дати пряме посилання на саме відео.

Свирид Опанасович сказав(ла):

Посилання, здається, веде у YouTube Studio, для інших воно може не відкритись. Краще дати пряме посилання на саме відео.

Натисніть, щоб розгорнути...

Не знав, що таке може бути, подивився – дійсно перегляди не змінились: і цього і 2-х інших відео (у розділі «Українська музика»). YouTube багато експериментує з наданням доступу. Минулого разу публікував на ХФ щось подібне з прямими посиланнями (теж не побачив динаміки – може перегляди й були, але такі, що не враховуються, наприклад, по причині того, що ХФ не входить до списку дружніх сайтів). Пряме посилання:

igor k. сказав(ла):

Не знав, що таке може бути, подивився – дійсно перегляди не змінились: і цього і 2-х інших відео (у розділі «Українська музика»). YouTube багато експериментує з наданням доступу. Минулого разу публікував на ХФ щось подібне з прямими посиланнями (теж не побачив динаміки – може перегляди й були, але такі, що не враховуються, наприклад, по причині того, що ХФ не входить до списку дружніх сайтів). Пряме посилання:

Натисніть, щоб розгорнути...

О, тепер нормальне посилання, відкривається як треба.

По переглядах YouTube справді може тупить: лічильник інколи оновлюється із затримкою, частину переглядів відсіює, повторні з одного місця теж може не рахувати. Тут не стільки ХФ “недружній”, скільки сам YouTube як сільський дільничний: бачив усіх, але в протокол записав не кожного.

А ролик по темі дуже влучний: і Барбара, і “Мертвий півень”, і цей театральний діалог з “інопланетянином” — якраз те, що варто лишати в пам’яті, а не тільки в архівах.

Свирид Опанасович сказав(ла):

Так, Михайло був із тих людей, чию присутність місто відчуває вже після втрати. І «Арабески», і «Мертвий півень» для Харкова мали значення більше, ніж просто сцена чи музика.

Добре, що є вулиця його імені. Але пам’ять тримається не лише табличками, а й тим, що його слухають і згадують.

Натисніть, щоб розгорнути...

На жаль, з першою частиною того, на чому тримається пам'ять - зовсім ніяк (фото). На фото - одна з 3-4-х уцілілих раритетних табличок зі старою назвою цієї вулиці (Грайворонська - є у Білгородській обл. таке містечко). Судячи зі ступені відлущування фарби напису - це може бути ще радянським спадком. Причому на 2-х табличках поруч назви трохи відрізняються (мабуть це залежало від поточної політичної ситуації). Якби вулиця за цей час перейменовувалася ще - то сторонній спостерігач цього б і не помітив. Може хоч зараз театральна, музична громадськість висловиться так гучно, що це врешті-решт дійде до глухуватої міської влади.

igor k. сказав(ла):

На жаль, з першою частиною того, на чому тримається пам'ять - зовсім ніяк (фото). На фото - одна з 3-4-х уцілілих раритетних табличок зі старою назвою цієї вулиці (Грайворонська - є у Білгородській обл. таке містечко). Судячи зі ступені відлущування фарби напису - це може бути ще радянським спадком. Причому на 2-х табличках поруч назви трохи відрізняються (мабуть це залежало від поточної політичної ситуації). Якби вулиця за цей час перейменовувалася ще - то сторонній спостерігач цього б і не помітив. Може хоч зараз театральна, музична громадськість висловиться так гучно, що це врешті-решт дійде до глухуватої міської влади.

Натисніть, щоб розгорнути...

Так, на фото якраз класика харківського “перейменували на папері, а на місцевості хай археологи шукають”.

Якщо таблички зі старою назвою досі висять, то для перехожого ніякої вулиці М. Барбари фактично нема. Є рішення, є назва в реєстрі, а в місті — синя іржава пам’ять про Грайворонську.

Тут би справді не завадив публічний шум від театральних і музичних людей. Бо міська влада в нас інколи чує тільки тоді, коли вже в барабан б’ють біля самого вуха.