Час від часу державні діячі згадують про десятки тисяч чоловіків призовного віку що проживають за кордоном. Саме їх існування в такому закордонному статусі є деморалізуючим фактором для населення: чому я повинен йти у військо, коли мій сусід звалив через «Шлях» за кордон і нормально там себе почуває? Тому держава вигадує усілякі покарання та обмеження для таких закордонних чоловіків, як от тогорічна кампанія по обмеженню видачі паспортів та надаванні консульскіх послуг. Незважаючи на такі зусилля, потік українськіх чоловіків з-за кордону так і не з'явився. Це і не дивно, бо якщо держава зробила так, що твої проблеми можна вирішити лише в Україні, то все одно нема сенсу їхати в Україну, бо ти одразу потрапиш в ТЦК навіть не доїхавши додому.
Як на мене, держава Україна може зробити наступний крок.
Гарантувати для чоловіків, які повертаються з-за кордону 2 місяці відстрочки від призову.
Тобто, держава каже чоловікові:
- Ласкаво просимо додому! Ми тебе, звісно назад за кордон не випустимо так просто, але в тебе є два місяці вирішити свої проблеми. Можеш не боятись виходити на вулицю. Можеш навіть знайти роботу з бронюванням, — це все одно краще ніж ти би був там у Польщі, а не тут. Ну а якщо не намутиш відстрочку чи бронювання за цей строк, то що ж.. через два місяці будь готовий до бусіфікації, або починай тоді переховуватись вдома.
Оформлювати таку відстрочку перед заїздом в Україну можно було б в консульствах України, або, наприклад, зробити пункт в Перемишлі.
Це не буде коштувати державі майже нічого, але історія може бути корисною для іміджу, якщо правильно розкрутити. Навіть якщо ніхто не приїде, нічого страшного не буде. Але хтось може і приїде — наприклад, зробити зуби, які робити дуже дорого в Європі. Або ми можемо згадати минулорічну історію, коли син загиблого Максима Неліпи не приїхав на похорон батька з-за кордону...
я и так до хрена времени трачу. может еще в Tableau красоту для вас наводить.