Ось що буває, коли до влади в країні приходять аморальні виблядки...
І немає значення, чи це Росія, США чи Україна — результат завжди один і той самий: деградація та катастрофа...
***
Україна та Росія фактично "торгуються" за кілька квадратних кілометрів території, - Венс
"Чи варто через це втрачати додатково сотні тисяч молодих російських і українських чоловіків? Чи варто це ще кількох місяців або навіть років високих цін на енергоносії та економічного спустошення?
Ми вважаємо, що відповідь очевидно - ні. Але, знаєте, для танцю потрібні двоє", - сказав віцепрезидент США.
Венс додав, що США можуть лише "відчинити двері", а "росіяни та українці мають самі пройти крізь них".
«Кілька квадратних кілометрів», каже Венс.
Кілька квадратних кілометрів чого саме, пане віцепрезиденте?
Не вашої землі.
Не вашої країни.
Не ваших міст, не ваших могил, не ваших дітей під ракетами.
Це українська земля.
Та сама земля, на яку прийшла Росія - зі зброєю, катівнями, депортаціями, зґвалтуваннями, розстрілами, фільтраційними таборами й окупацією.
І тепер нам пропонують називати це не грабунком, не агресією, не міжнародним злочином - а просто «торгом»?
Ні.
Це не торг.
Торг - це коли двоє обговорюють, кому що належить.
А тут усе давно зрозуміло:
це належить Україні.
А Росія просто хоче залишити собі вкрадене.
І коли віцепрезидент США говорить, що Україна та Росія «торгуються» за територію,
він робить значно гірше, ніж просто невдалу заяву.
Він прибирає з картини агресора.
Він стирає саму суть війни.
Наче проблема не в тому, що одна держава прийшла красти й убивати, а в тому, що жертва виявилася недостатньо поступливою.
Ось так і починається моральне банкрутство великих держав:
коли окупанта перестають називати окупантом,
а від жертви вимагають «реалістичності».
Коли вкрадену землю починають рахувати в квадратних кілометрах,
а не в людських долях, крові, праві та справедливості.
Бо якщо сьогодні можна «поторгуватися» українською землею, то завтра так само можна буде торгувати будь-чиєю.
І тоді це вже не міжнародний порядок.
Це просто світ, у якому сильний знову отримав право забирати чуже.
Ні, пане Венс.
Для танцю справді потрібні двоє.
Але коли один вдерся до чужого дому з автоматом - це вже не танець.
Це розбій.
І якщо Америка більше не бачить різниці між грабіжником і тим, кого грабують, то проблема вже не лише в Росії.
Проблема в тому, що частина Заходу починає називати капітуляцію - миром,
а легалізацію злочину - дипломатією.
Коли у Вашингтоні починають говорити про українську землю як про предмет торгу,
це означає лише одне:
вони вже не шукають справедливість.
Вони шукають зручну форму узаконення чужого злочину.
Олександр Ковтуненко
