Згадаємо Володимира Симиренка (день народження якого був 29 грудня), чия історія - одна з найтрагічніших в науці XX століття. Видатний потомствений селекціонер, який був готовий «садом вкрити всю землю», закоханий в свою справу. Йому вдалось зберегти унікальні сади його батька, націоналізовані радянською державою, та зробити Україну центром помології, долучивши найкращих дослідників, які вивели унікальний асортимент плодових культур.
Очолювана ним станція, яка потім перетворилась на Академію аграрних наук, зa нaукoвим piвнeм cвoєї дiяльнocтi cтaла пepшoю в CРСР тa oднiєю iз кpaщиx у cвiтoвoму мacштaбi. Нaукoвi пpaцi aнoтувaлиcя aнглiйcькoю мoвoю, були зacнoвaнi пepшi укpaїнoмoвнi жуpнaли з caдiвництвa, винoгpaдapcтвa тa гopoдництвa. Було закладено пiдвaлини нaукoвoгo, виpoбничoгo тa пpoмиcлoвoгo виpoщувaння плoдoвиx тa ягiдниx культуp.
Створене Симиренком природно-кліматичне районування стало революцією для садівництва 1920х років.
Разом з Миколою Вавиловим розробив проект фундаментальної реконструкції садівницької науки всього СРСР, що викликало шалений опір з боку прихильників улюбленця Кремля І. Мічуріна. І, як це дуже властиво і сучасному науковому колу, почались політичні інтриги та кампанія, направлені особисто проти Володимира. В 1933 його звинуватили в «антирадянській шкідницькій діяльності». Під час арешту неймовірну кількість його наукових робот було спалено в сімейному каміні.
Вчений зі світовим ім’ям намагався добитись справедливості, зв’язатись з академіком Вавиловим, але й той сам вже впав в немилість радянської влади, і ніяк не міг йому допомогти. В 1937 році Симиренка достроково звільнили за примірну поведінку, але менше ніж за рік його було знову арештовано, а за кілька тижнів його розстріляли, і лише в 1957 році його офіційно було реабілітовано.
І коли наступного разу будете смакувати яблуками сорту "Ренет Симиренка", згадайте добрим словом видатного українця котрий всією душею любив нашу рідну Україну.
, но в моей семье никто в КПСС не состоял, а родительская зарплата инженера в размере 180 рублей действительно была верхом сладкой "мажорной" жизни, к тому же ни машиной, ни гаражом, ни даже ипонским магнитофоном дома и близко не пахло.
