Людям властиво концентрувати свою ненависть або любов на конкретному об’єкті, повністю виключаючи аналітичний апарат свого мозку. Так простіше. Емоційний підхід до оцінки діяльності об’єкта та ситуації загалом протиставляється раціональному. Закриваємо очі на огріхи і роздмухуємо успіхи до масштабів титанічних звершень… або з точністю до навпаки.
В переліку прізвищ усіх українських президентів постать Порошенко стоїть окремо. Очевидно, що в порівнянні з Кравчуком, Кучмою, Ющенком і Януковчием - це найкращий президент в новітній історії України. Хто стверджує зворотне – не здатний оцінити всі аспекти його діяльності в комплексі.
Чи вважаю я його хорошим президентом? Також очевидно – ні. Більш того, його діяльність у внутрішній політиці є однією з причин приходу до влади поточних популістів. Колись я написав, що зневажаю його за жадібність. На мене накинулися симпатики Петра Олексійовича з фактами, як він профінансував ППО навколо Києва. Я не рахую чужі гроші, тим паче не рахую благочинне фінансування будь-чого. Як кажуть - честь і хвала. Є жадібність більш високої проби – неспроможність ділитися повноваженнями. Це дуже погано в бізнесі і катастрофічно в державі. ППО – це добре і правильно, але за 5 років у нас не з’явилося незалежних інституцій влади, які б врівноважували всесильність чергового «месії», яким, наприклад, 73% вважають пана Зеленського. Ні Нацбанк, ні прокуратура, ні Верховна Рада ні судова система не стали опорою державництва в нашій країні, вони так і залишилися обслуговуючим персоналом забаганок першої особи або перших осіб, як зараз. Я б не задумуючись поміняв всі інвестиції в ППО на одну судову реформу. Її нема. Бо реформований суд неможливо контролювати.
Я не маю фактів корупційних дій самого президента. Але це не важливо, бо маю можливість оцінити масштаби корупції в його оточенні та перелік задіяних в ній структур, спираючись, крім публічної, на певну додаткову інформацію, отриману з різних джерел у різний час. Навіть якщо Петро Олексійович кристально чистий з точки зору неправомірної наживи, я не готовий закривати очі на його мовчазну згоду з тим, як наближені люди відкрито та нахабно формували джерела постійного неправомірного фінансового потоку протягом декількох років.
Не збираюся створювати брудних інфоприводів. В принципі, про сказане вище здогадуються навіть найзапекліші фанати, просто вони намагаються загнати ці думки в підсвідомість… якнайглибше. Така людська природа. Кінець-кінцем, Порошенко залишається в політичному полі і, можливо, принесе ще якусь користь державі.
Та це «коло пошани» по Майдану, з наростаючою істерією «ми порохоботи – це звучить гордо!», змусило мене написати цей пост. Хто це ми? Я – ні. І вам не раджу. Не треба нікого з державних діячів не любити і не ненавидіти, а тверезо оцінювати і аналізувати їх дії. Дослуховуватися до думки професійних політичних аналітиків, наприклад, Віталій Портников. Думати, приймати рішення, втілювати їх у життя.
Уважно вивчайте всіх, хто зараз піднімається на сцену Майдану. Їх здобутки, їх минуле, їх партнерів. Не зачаровуйтесь зовнішністю або правильними/красними словами. Більшість, кого я бачив на сцені 6-го жовтня говорили те що думають. Вони викликають в мене повагу. Але чую і бачу, як народжуються нові «куля в лоб, так куля в лоб». Вчіться їх відрізняти і не дозволяйте заробляти політичний рейтинг на ваших емоціях.
Я за полеміку, тільки не голослівну. Не треба в коментарях писати «а чим Зеленський краще». Він не краще, він набагато ГIРШЕ. Іноді мені здається, що на тлі діючого президента навіть янукович виглядає державним мужем. Тут мова не за конкретні особистості, а за пропаганду критичного мислення.
https://www.facebook.com/id.ananiev?...TlUCZA&fref=nf
