Статус: Офлайн
Реєстрація: 27.09.2012
Повідом.: 33613
Реєстрація: 27.09.2012
Повідом.: 33613
День шостий. Частина перша.
Гоп-стоп або «Не ходите деточки в Боснию гулять»
Маршрут: Макарська (Хорватія) – Боснія і Герцеговина (БіГ) – Сень (Чорногорія);
Протяжність – 343 км.;
Час в дорозі – 10:00;
Вартість пального в країні (БіГ): бензин А-95 – 1,18 євро, газ – 0,6 євро;
Час простою на кордоні – 30 хвилин на в’їзді до БГ і 1 година на в’їзді до Чорногорії;
Обов’язкові платежі в країні – Хорватія оплата за автобан біля 15 євро та 2,5 євро тунель в Чорногорії (4 км.);
Вартість готелю в м. Макарська – 40 євро на добу або 240 євро на 6 діб.
Встали зранку в Макарському. Покупатися вже не встигали, тому залишили номер і пішли гуляти. Хоча я встав раніше всіх і вже два рази погуляв. Я ж був за кермом. А там краще відпочивається
Но ранок був добрий. Жінка поруч, діти позаду, попереду автобан. Лише машинка трохи стогнала, коли їхали на гору. Я б теж стогнав, бо були завантажені так, що авто просіло досить низько. Доїхали до кордону з Боснією і Герцоговиною. Постояли трохи та заїхали на заправку. Заправились газом та обов’язково перевірили тиск в шинах. Попили кави. До речі кава тут була найсмачніша за весь час. Хоча я замовляв капучіно, вони мені дали щось схоже на еспрессо з молоком.
І ось поїхали ми новою країною. Країна ну дуже бідненька. Відбійники на дорогах такі іржаві, що мабуть фарби ніколи і не бачили. Великих ям звісно не було, але було таке, що три рази об’їжджали ділянки з вічним ремонтом доріг. Багато будинків покинуті. Земля яскравого коричневого кольору. Скрізь камні. Скрізь перемішані мечеті та православні храми. А один раз навіть побачив костел. Якщо б не було потоку автівок в обидві сторони, то я б подумав, що заблукав. Але ні, їхали ми за допомогою оф-лайн карти Гугл мапс. Інтернет в мене закінчився, да і в цій країні він в роумінгу зовсім не надавався. А хвилина розмови коштували 100 гривень. Мені просто пощастило, що ці хвилини мені не знадобилися
Ну шо, дочитали? Цікаво? Сам, як пишу, аж руки трусяться
І ось заїжджаємо ми в село серед гір. Діточки гуляють, купаються. Їду не дуже швидко, бо по перше дорога не дозволяє, а по друге скрізь люди. Попереду мігнула машинка, мабуть на кочці блимнула. І ось закінчується село, мене обганяє машина з Нідерландів, а попереду поліція. Зупиняють його та мене. Гарні такі поліцейські, кобура збоку. Перший поліцейській після нетривалої розмови з водієм з Нідерландів відпускає його. А другий просить мене права, та починає показувати, мені на мої босі ноги та казати, що мені заборонено так їхати. Дивно, не бачив в правилах, як мені їхати – босим чи обутим. Може ще хіджаб одягнути? Відбувається діалог з сумішшю англійської та української мов:
- П: звідки Ви?
- Я: Україна.
- П: Аааааа, Україна! Даст іст фантастіш! Ви находка для мене! (це я переводжу його внутрішні емоції). Ви їхали 50, а винні були їхати 40, порушили правила.
- Я: я нічого не порушував!
- П: Вийдіть з машини. Ось у нас є радар, бачите, він зафіксував перевищення швидкості. Кам ту, ідіть сюди. Ідіть. (так зазвичай робили наші колишні мєнти).
І я бачу, що на торпеді встановлено їхній радар. У нас в машині таких радари чотири! Тільки у нас Ксіомі, а у них якої марки не знаю
- Я: добре, давайте мені роздруківку, де я порушив і будемо розбиратися. Я нічого не порушував!
Я почав дуже нервувати, перейшов на підвищений тон. Той, що мене зупинив, відійшов та теж почав нервувати, стукати моїми правами об кришу своєї автівки. Підійшов перший.
- П: радар не у нас, а там був в селі. Ви не так зрозуміли. Десь там, далеко Ви порушили. А у нас тут показує на телефоні.
- Я: нічого платити не буду, показуйте, де порушив.
- П: Заспокойтесь та дайте мені договорити.
Поліцейский наказав мені заспокоїтися, а сам, як я вище написав, весь час руками ліз поправляти свою кобуру. Оксана побачила це, та зовсім як то кажуть «упала на измену».
- П: їдьте 90 км. вперед і там вам роздрукують Ваше порушення і будете там розбиратися.
І відпустив. І почалося жіноче: «Я тобі говорила, я тебе попереджувала. Нас посадять. У нас діти в машині. Ми тепер банкрути. Що з нами буде? Їдь 30 км., ні – їдь 20 км.».
А я їду і розмірковую. Радарів не бачив, особливо не порушував, норвежця поліцейські відпустили просто так, до тапок причепився, радар – не радар, платити десь попереду. Але ж таки нервую і рахую, скільки ж платити той штраф. Тим паче на вухах сидить дружина із плачем Ярославни. Я намагаюсь її заспокоїти, але марно.
І ось ми доїжджаємо до їх «автобану», де стоїть поліцейській. Він нас не чіпав. Доїжджаємо до кордону. І ось він час ікс. Черга поменше, ніж в Україні, але часу займає не мало. І ось віконце прикордонника, він сидить ну дуже засмучений. Подивився паспорти та віддав назад. А в очах такий сум. Не у мене – у нього. Може він прощаватись з нами не хотів? А може бути щось знав? Історія про це мовчить. Далі буде.
та денег он просил немножко, голландец сразу отлисиал копеечку
туристы единственный их хлеб. у нас на таможне бутылку вина выпросили, за то, что пару ящиков везли. озеро смотрю посетил
в монастырь в горе сьездий, то же место у них знаковое, да и дорога туда любопытная, жона будет причитать 
