🟡 05:32 Відбій тривоги в Харківська область.Зверніть увагу, тривога ще триває у:- Куп’янський район- Харківський район- Липецька територіальна громада- Вовчанська територіальна громада#Харківська_область
27.08.14 вторжение войск РФ
🟡 05:32 Відбій тривоги в Харківська область.Зверніть увагу, тривога ще триває у:- Куп’янський район- Харківський район- Липецька територіальна громада- Вовчанська територіальна громада#Харківська_область
- Автор теми CAXAP
- Дата створення
- 🟡 05:32 Відбій тривоги в Харківська область.Зверніть увагу, тривога ще триває у:- Куп’янський район- Харківський район- Липецька територіальна громада- Вовчанська територіальна громада#Харківська_область
- #183902
Мемуари Олланда: «Я розчавлю вас!» — кричав Путін на Порошенка
Про те, як узгоджували та підписували мінські угоди, згадує в новій книжці «Уроки влади» колишній президент Франції Франсуа Олланд
Франсуа Олланд — перший із «нормандської четвірки», хто відійшов від влади та набув таким чином цілковитої свободи розповідати все, що вважає за потрібне: знову балотуватися на керівника держави він не буде. Його мемуари — точні в деталях та достатньо відверті в судженнях. Для українців президентські спогади особливо цікаві кількома сторінками, де йдеться про переговори в Мінську, що завершилися підписанням відповідних угод.
«Як не згадати ту довгу ніч із 11 на 12 лютого 2015 року, що минула у великій бездушній залі Палацу Незалежності в Мінську, у Білорусі? — пише колишній президент Франції. — Це було в самий розпал кризи, яку переживала Україна після відсторонення від влади проросійського президента Віктора Януковича через його відмову підписати договір про асоціацію з ЄС».
«Наміри Владіміра Путіна були цілком очевидними, — згадує Олланд. — Він хотів зберегти свій вплив на російськомовні регіони та максимально послабити проєвропейську владу в Києві. Після провалу режиму припинення вогню, бої між українським військом та парамілітарними сепаратистськими загонами зайнялися з новою силою». Західні переговірники сподівалися «припинити стрілянину та знайти компроміс, який зберіг би територіальну цілісність України». Але, розповідає Олланд, конференція на першому поверсі тривала нескінченно й була безрезультатною: це відповідало цілям російської сторони.
«Я швидко зрозумів, що Путін хоче виграти час і відтермінувати припинення вогню на якомога пізніший час, щоб дати змогу сепаратистам оточити українську армію та завоювати додаткові позиції, — пише Франсуа Олланд. — Разом із Анґелою Меркель ми пропонуємо відновити переговори у вужчому форматі, відмовитися від вечері та якнайшвидше взятися до роботи».
Колишній французький лідер помітив, що канцлерка Німеччини не боїться Путіна: «Вона його добре й дуже давно знає та вміє з ним говорити». Путін натомість, згідно зі спостережень Олланда, ніколи не втрачає нагоди настрашити Меркель, «змішуючи погрози, компліменти та спогади». У Сочі, наприклад, він наполіг, аби на зустрічі були присутні... його собаки, знаючи, що Меркель не любить цих тварин. «Вона неймовірно терпляча, звична до тривалих переговорів, а також, — це здається неймовірним, — майже не потребує сну», — ділиться думками колишній президент Франції.
Відмова від вечері стала для Олланда «неприємною, але необхідною жертвою». Переговірників посадовили за «незручний низький круглий стіл» і нагодували «жахливими бутербродами». Першу чернетку майбутньої мінської угоди, згідно зі спогадами, писала Меркель. «Вона нікому, навіть своїм радникам, не дозволяла формулювати статті угоди, — розповідає Франсуа Олланд. — Такий у неї темперамент і така методика: вона дуже серйозна, старанна та пильна. Порошенко з Путіним постійно підвищували голос один на одного. Російський президент був так рознервувався, що став погрожувати остаточно розчавити військо свого візаві. Це виказало, що російські війська на Сході України є. Путін спохопився та взяв себе в руки».
"Порошенко невідступно боронив суверенітет своєї країни, тоді як Путін домагався автономії для повсталих провінцій і хотів відтягти припинення вогню ще на три тижні. Він був настільки негнучким, що заперечував свій прямий зв’язок із ватажками сепаратистів, казав, ніби не може за них вирішувати, вимагав, щоб із ними проконсультувалися», — читаємо в спогадах.
Примітно, що Фрасуа Олланд, не вагаючись, визначає винних у падінні літака МН-17. «За кілька місяців до переговорів, — пише він, — у липні 2014-го, ракета, випущена проросійськими бойовиками, ненавмисне збила в районі Донецька літак Malaysia Airlines, позбавивши життя 298 пасажирів, із яких 80 були дітьми».
Переповідаючи перебіг переговорів, колишній французький лідер наголошує, що просувалися вони дуже повільно, із купою заперечень, які було непросто узгоджувати. «О сьомій ранку після безсонної ночі Путін і далі чіплявся за те, щоб перенести припинення вогню на пізніше, — згадує Олланд. — Щоб домогтися результату, ми аргументували антиросійськими санкціями, що вже проголошені. Він вдавав, ніби не розуміє або не чує, про що ми. Врешті узгодили, що припинення вогню настане через чотири дні, затим — відведення важкої зброї та обмін полоненими. Автономію провінцій відхилено. Аж раптом Путін заявив, що треба проконсультуватися з ватажками сепаратистів. Їхні емісари теж у Мінську. Де саме? У якомусь готелі чи в сусідньому з нами кабінеті? Принаймні ми їх так і не побачили».
Володар Кремля пішов, а Меркель, Олланд та Порошенко трохи задрімали в кріслах. О дев’ятій ранку стає відомо, що сепаратистам угода не підходить. Меркель та Олланд мусять поспішати, бо час повертатися до Брюсселя. «Цього разу нам терпець урвався, — зізнається французький лідер. — Навіть не йдеться, щоб згодитися на поразку. Ми наполягаємо на негайному побаченні з російським президентом і дізнаємося, що, поки ми намагалися, як могли, поспати в переговірній залі, він влаштувався у великому кабінеті з ліжком, яке навіть видавалося комфортабельним... Він відпочив за ці дві години й мав свіжіший вигляд, ніж ми...».
«Анґела Меркель крижаним тоном пообіцяла Путіну тривалу ізоляцію, — розповідає Олланд. — Той завагався та все шукав, як виграти час... Його мета — максимально послабити Київ, сподіваючись згодом побачити при владі команду, поступливішу російським інтересам і віддаленішу від Євросоюзу. Найбільше він не хоче вступу України до НАТО та отримання нею зброї, яка могла б змінити баланс сил. Путін виходить подзвонити. Через кілька хвилин він повертається та повідомляє, що сепаратисти — ті самі, про яких він казав уранці, мовляв, їх не знає, — згідні».
Олланд зазначає, що війну Росії з Україною часто визначають причиною нової холодної війни між Росією та Заходом. «Це не зовсім так, — вважає колишній керівник держави. — Звичайно, Владімір Путін намагається відновити свою зону впливу на територіях колишньої радянської імперії. Але більше не йдеться про протистояння між радикально протилежними суспільними системами. Мова про боротьбу національних інтересів. Глава РФ воліє бачити довкола своєї держави крижану смугу підкорених земель. Його тактика полягає в заохоченні до сутичок його друзів із його ворогами, щоб потім заморозити ці конфлікти. Сіра зона вже сформувалася на кордонах з Україною, Грузією, Молдовою, Азербайджаном. Ці країни незалежні, але послаблені».
Франсуа Олланд не зрадив прохолодному, дистанційному ставленню до Путіна, що він демонстрував із перших днів перебування в Єлисейському палаці. На відміну від багатьох інших французьких президентів, він зберіг цю критичність до завершення мандату. Саме Олланд відмовився поставити Росії «Містралі», попри підписану його попередником угоду та виплачений аванс. Відійшовши від великої політики, він робить висновок: «Компроміси, що їх ухвалюють під гарячу руку, необхідні, але вони не вирішують суті проблеми: крихкий мир встановлюється, нав’язані росіянами реалії стають нормою. Війну вдається вповільнити, але домінування вкорінюється. Путін залякує, щоб зручніше вести переговори. Він не завойовує, а відкушує території, ковток за ковтком».
Алла Лазарева, Париж
Про те, як узгоджували та підписували мінські угоди, згадує в новій книжці «Уроки влади» колишній президент Франції Франсуа Олланд
Франсуа Олланд — перший із «нормандської четвірки», хто відійшов від влади та набув таким чином цілковитої свободи розповідати все, що вважає за потрібне: знову балотуватися на керівника держави він не буде. Його мемуари — точні в деталях та достатньо відверті в судженнях. Для українців президентські спогади особливо цікаві кількома сторінками, де йдеться про переговори в Мінську, що завершилися підписанням відповідних угод.
«Як не згадати ту довгу ніч із 11 на 12 лютого 2015 року, що минула у великій бездушній залі Палацу Незалежності в Мінську, у Білорусі? — пише колишній президент Франції. — Це було в самий розпал кризи, яку переживала Україна після відсторонення від влади проросійського президента Віктора Януковича через його відмову підписати договір про асоціацію з ЄС».
«Наміри Владіміра Путіна були цілком очевидними, — згадує Олланд. — Він хотів зберегти свій вплив на російськомовні регіони та максимально послабити проєвропейську владу в Києві. Після провалу режиму припинення вогню, бої між українським військом та парамілітарними сепаратистськими загонами зайнялися з новою силою». Західні переговірники сподівалися «припинити стрілянину та знайти компроміс, який зберіг би територіальну цілісність України». Але, розповідає Олланд, конференція на першому поверсі тривала нескінченно й була безрезультатною: це відповідало цілям російської сторони.
«Я швидко зрозумів, що Путін хоче виграти час і відтермінувати припинення вогню на якомога пізніший час, щоб дати змогу сепаратистам оточити українську армію та завоювати додаткові позиції, — пише Франсуа Олланд. — Разом із Анґелою Меркель ми пропонуємо відновити переговори у вужчому форматі, відмовитися від вечері та якнайшвидше взятися до роботи».
Колишній французький лідер помітив, що канцлерка Німеччини не боїться Путіна: «Вона його добре й дуже давно знає та вміє з ним говорити». Путін натомість, згідно зі спостережень Олланда, ніколи не втрачає нагоди настрашити Меркель, «змішуючи погрози, компліменти та спогади». У Сочі, наприклад, він наполіг, аби на зустрічі були присутні... його собаки, знаючи, що Меркель не любить цих тварин. «Вона неймовірно терпляча, звична до тривалих переговорів, а також, — це здається неймовірним, — майже не потребує сну», — ділиться думками колишній президент Франції.
Відмова від вечері стала для Олланда «неприємною, але необхідною жертвою». Переговірників посадовили за «незручний низький круглий стіл» і нагодували «жахливими бутербродами». Першу чернетку майбутньої мінської угоди, згідно зі спогадами, писала Меркель. «Вона нікому, навіть своїм радникам, не дозволяла формулювати статті угоди, — розповідає Франсуа Олланд. — Такий у неї темперамент і така методика: вона дуже серйозна, старанна та пильна. Порошенко з Путіним постійно підвищували голос один на одного. Російський президент був так рознервувався, що став погрожувати остаточно розчавити військо свого візаві. Це виказало, що російські війська на Сході України є. Путін спохопився та взяв себе в руки».
"Порошенко невідступно боронив суверенітет своєї країни, тоді як Путін домагався автономії для повсталих провінцій і хотів відтягти припинення вогню ще на три тижні. Він був настільки негнучким, що заперечував свій прямий зв’язок із ватажками сепаратистів, казав, ніби не може за них вирішувати, вимагав, щоб із ними проконсультувалися», — читаємо в спогадах.
Примітно, що Фрасуа Олланд, не вагаючись, визначає винних у падінні літака МН-17. «За кілька місяців до переговорів, — пише він, — у липні 2014-го, ракета, випущена проросійськими бойовиками, ненавмисне збила в районі Донецька літак Malaysia Airlines, позбавивши життя 298 пасажирів, із яких 80 були дітьми».
Переповідаючи перебіг переговорів, колишній французький лідер наголошує, що просувалися вони дуже повільно, із купою заперечень, які було непросто узгоджувати. «О сьомій ранку після безсонної ночі Путін і далі чіплявся за те, щоб перенести припинення вогню на пізніше, — згадує Олланд. — Щоб домогтися результату, ми аргументували антиросійськими санкціями, що вже проголошені. Він вдавав, ніби не розуміє або не чує, про що ми. Врешті узгодили, що припинення вогню настане через чотири дні, затим — відведення важкої зброї та обмін полоненими. Автономію провінцій відхилено. Аж раптом Путін заявив, що треба проконсультуватися з ватажками сепаратистів. Їхні емісари теж у Мінську. Де саме? У якомусь готелі чи в сусідньому з нами кабінеті? Принаймні ми їх так і не побачили».
Володар Кремля пішов, а Меркель, Олланд та Порошенко трохи задрімали в кріслах. О дев’ятій ранку стає відомо, що сепаратистам угода не підходить. Меркель та Олланд мусять поспішати, бо час повертатися до Брюсселя. «Цього разу нам терпець урвався, — зізнається французький лідер. — Навіть не йдеться, щоб згодитися на поразку. Ми наполягаємо на негайному побаченні з російським президентом і дізнаємося, що, поки ми намагалися, як могли, поспати в переговірній залі, він влаштувався у великому кабінеті з ліжком, яке навіть видавалося комфортабельним... Він відпочив за ці дві години й мав свіжіший вигляд, ніж ми...».
«Анґела Меркель крижаним тоном пообіцяла Путіну тривалу ізоляцію, — розповідає Олланд. — Той завагався та все шукав, як виграти час... Його мета — максимально послабити Київ, сподіваючись згодом побачити при владі команду, поступливішу російським інтересам і віддаленішу від Євросоюзу. Найбільше він не хоче вступу України до НАТО та отримання нею зброї, яка могла б змінити баланс сил. Путін виходить подзвонити. Через кілька хвилин він повертається та повідомляє, що сепаратисти — ті самі, про яких він казав уранці, мовляв, їх не знає, — згідні».
Олланд зазначає, що війну Росії з Україною часто визначають причиною нової холодної війни між Росією та Заходом. «Це не зовсім так, — вважає колишній керівник держави. — Звичайно, Владімір Путін намагається відновити свою зону впливу на територіях колишньої радянської імперії. Але більше не йдеться про протистояння між радикально протилежними суспільними системами. Мова про боротьбу національних інтересів. Глава РФ воліє бачити довкола своєї держави крижану смугу підкорених земель. Його тактика полягає в заохоченні до сутичок його друзів із його ворогами, щоб потім заморозити ці конфлікти. Сіра зона вже сформувалася на кордонах з Україною, Грузією, Молдовою, Азербайджаном. Ці країни незалежні, але послаблені».
Франсуа Олланд не зрадив прохолодному, дистанційному ставленню до Путіна, що він демонстрував із перших днів перебування в Єлисейському палаці. На відміну від багатьох інших французьких президентів, він зберіг цю критичність до завершення мандату. Саме Олланд відмовився поставити Росії «Містралі», попри підписану його попередником угоду та виплачений аванс. Відійшовши від великої політики, він робить висновок: «Компроміси, що їх ухвалюють під гарячу руку, необхідні, але вони не вирішують суті проблеми: крихкий мир встановлюється, нав’язані росіянами реалії стають нормою. Війну вдається вповільнити, але домінування вкорінюється. Путін залякує, щоб зручніше вести переговори. Він не завойовує, а відкушує території, ковток за ковтком».
Алла Лазарева, Париж
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
- 🟡 05:32 Відбій тривоги в Харківська область.Зверніть увагу, тривога ще триває у:- Куп’янський район- Харківський район- Липецька територіальна громада- Вовчанська територіальна громада#Харківська_область
- #183903
Як Батьківщину любити
Нещодавно натрапила на відеоматеріал, знятий місцевим телеканалом у школі Донецька, судячи з тематики, напередодні 9 травня. У ньому поважна вчителька добре поставленим голосом і з правильно завченою інтонацією розповідала про справжніх героїв, яких патріоти «нової республіки» повинні пам’ятати та вшановувати. А школярі, прослухавши цю політінформацію, виступали біля дошки з додатковим матеріалом: розповідали про те, як хоробро воювали всі сім прадідів, і що Бандера не їхній кумир. Можна вважати, відкритий урок проведено з дотримуванням усіх методичних рекомендацій та алгоритмів.
Утім, окрім злості, яка природно виникає під час перегляду такого акту засмічення дитячих мізків, відчула ще й сором. Річ у тім, що та поважна вчителька багато років працювала у звичайній школі Бахмута й цим добре поставленим голосом і правильно завченою інтонацією вела відкриті уроки, на яких, зокрема, розповідала про любов до Батьківщини та патріотизм. Готувала національні свята, возила групи дітей до Парижа та Львова, сумлінно виконувала державні програми з виховання патріотизму, вважалася професійним і дуже досвідченим викладачем. А потім несподівано стала мамою самозваного коменданта міста й «героя Новоросії», якого було вбито спецпризначенцями під час спроби викрасти керівника військової частини, бо за нього в підвалах Слов’янська давали великі гроші. І коли її, щоб не роздмухувати скандалу, із почестями відпустили на пенсію, поїхала сіяти «доброе и вечное» в «новій республіці».
Окрім морально-етичних висновків щодо конкретної людини ця історія демонструє: та система виховання, за якою працює сучасна українська школа, поки що не має справжньої національної спрямованості. А старі методи проведення всіляких відкритих уроків, політінформацій чи національних свят — чистісінька профанація, під яку можна підводити будь-яку ідеологію за бажанням і покликом часу. Треба — славимо радянську дружбу народів; скажуть — поговоримо про героїв Крут; настав час — заспіваємо славень «захисникам Донбасу». Що з легкістю продемонструвала згадана вище вчителька. І, якщо вже казати відверто, це все давно не діє на сучасну молодь, яка підсвідомо відчуває нещирість картинно заламаних рук та гучних фраз. Тому багато років існує такий собі неоголошений договір: одні вдають, що навчають патріотизму, інші — що вірять і навчаються йому. А ще за цю симуляцію національного виховання дорослі дістають високі бали на атестації, а діти — добрі оцінки в шкільний журнал. На жаль, такі заходи для форми проводять повсюдно, але для дітей і молоді вони мають руйнівніші наслідки: коли любов до Батьківщини обмежується тільки віршами та вишитими сорочками на свята, це в багатьох випадках унеможливлює появу справжніх почуттів.
Звичайно, ідеться не про те, щоб не вчити зі школярами гімн країни чи замовчувати інформацію про видатні сторінки її історії. Це обов’язкова інформаційна складова звичайної шкільної програми в будь-якій державі. Але є питання до кадрового складу, особливо в традиційно русифікованих регіонах. Нині немає жодного механізму регулювання спірних питань щодо відповідності вчителів їхнім посадам, якщо це стосується антидержавних висловлювань і навіть дій. На Донеччині купа прикладів, коли вчителів, які вже навіть дістали умовні строки за сепаратизм та організацію референдуму, залишають на робочих місцях. Бо звільнити їх за такі злочини просто неможливо. Що вже казати про тих, хто просто саботує чи робить так, щоб ці уроки викликала нудьгу та відразу. І чи є ким замінити тих педагогів, якщо черги з молодих спеціалістів, які бажають викладати в школі, щось не видно.
Однак є ще одне, не менш важливе, питання. Виховання любові до Батьківщини в нас дуже часто схоже на патетичну мантру про безумовні переваги України та обмежується номінальними заходами, які тягнуться за нами з часів піонерів і комсомольців. Шкільні лінійки, концерти, лекції чи походи до пам’ятників. Наївно думати, що все так просто: трембіта замість горну, гасла замість піонерського салюту, козак із чубом замість дідуся Лєніна — і ми виростимо покоління справжніх патріотів. Ця атрибутика, яка не тримається на внутрішніх переконаннях, злітає з дитячих душ при першому ж вітерцеві змін. Тому що думка не формуються тільки святами та милуванням старовиною. Сучасні діти не вірять на слово, вони шукають приклади, які змусять відчути свою щиру причетність до нації, держави й бажання розділяти з нею і гордість, і біль. Виховання патріотизму, по суті, є не теоретичними, а практичними заняттями з пошуку дітьми своєї ідентичності крізь призму історії, традицій, культури. У цьому контексті дуже важливо, зокрема, у школі створювати умови та розвивати різні види діяльності, а не насаджувати готові формули любові, як це відбувалося ще за радянських часів. І відмінність значуща: не формулювання ідеологічних аксіом щодо найкращої країни, у якій дитині пощастило народитися, а вивчення особливостей і потреб Батьківщини та людей, які в ній живуть. Виховання патріотизму не має асоціюватися з чимось застарілим і несучасним. Патріотизм — це про те, як ти зараз відчуваєш себе у власній країні.
Виховувати дбайливе ставлення до рідної землі можна на будь-яких уроках і заходах. Головне — як. Творчий проект «Українські прислів’я, які використовують мої рідні та знайомі» на уроці з мови дасть дитині куди більше емоцій і знань, ніж традиційний реферат про співучість солов’їної. Участь у дебатах щодо важливості свідомої громадянської активності кожного українця корисніша, ніж стояння на «патріотичному караулі» під час урочистостей за участю політиків або чиновників. Волонтерська робота в дитячому будинку чи притулку для тварин привчає до відповідальності краще, ніж класна година, присвячена вивченню традиційних українських цінностей у сільських родинах позаминулого сторіччя. Залучення підлітків до реального управління класними чи шкільними колективами в сучасних реаліях більше про патріотизм, ніж спів хором сумних пісень. Презентація власних відеоблогів про відомих українців усіх часів зачепить підлітків глибше, ніж нудні музейні розповіді на кшталт байок про піонерів-героїв. У цьому сенсі однаково корисні вишивання рушників, скаутські вилазки на природу, відверті, а не протокольні зустрічі з добровольцями чи волонтерами, екологічні, туристичні, археологічні екскурсії, створення моделей роботів або гра в театрі. Головне, щоб дітей надихали достойні приклади та можливості, які вони мають у рідній країні. І так у будь-яких заходах, де замість декларування є реальні практичні дії. Критичне мислення, бажання змінювати та розвивати суспільство треба протиставити безумовному поклонінню, до якого привчали радянських дітей.
Але акцентований виключно на демократичних, а не національних цінностях підхід до виховання свідомих громадян, більше притаманний розвинутим європейським державам, навряд чи сьогодні знайде широку підтримку в українському суспільстві. По-перше, нам досі ближчий і зрозуміліший радянський метод пропаганди й примусу. Сподіваюся, що це тимчасово. По-друге, саме тепер країна потребує чіткої національної ідентифікації. Через багатовікову історію з пригніченням національних ознак ми інстинктивно намагаємося надолужити втрачене. Війна з Росією, яка була розіграна, зокрема, на тлі вирощування регіонального, а точніше проросійського патріотизму, дуже загострила це питання. Тому навряд чи варто чекати, нібито досвід виховання суто через культурні надбання, успішний, приміром, у спокійній Франції, спрацює в Україні, де нині важливо виростити дієвих патріотів, готових до захисту країни. Зокрема, зі зброєю в руках. Але навіть у цьому сенсі вкрай необхідно не вчити любити Батьківщину, а створювати всі умови, щоб ця любов природно народжувалася в покоління, що підростає.
Єлизавета Гончарова, м.Бахмут.
Нещодавно натрапила на відеоматеріал, знятий місцевим телеканалом у школі Донецька, судячи з тематики, напередодні 9 травня. У ньому поважна вчителька добре поставленим голосом і з правильно завченою інтонацією розповідала про справжніх героїв, яких патріоти «нової республіки» повинні пам’ятати та вшановувати. А школярі, прослухавши цю політінформацію, виступали біля дошки з додатковим матеріалом: розповідали про те, як хоробро воювали всі сім прадідів, і що Бандера не їхній кумир. Можна вважати, відкритий урок проведено з дотримуванням усіх методичних рекомендацій та алгоритмів.
Утім, окрім злості, яка природно виникає під час перегляду такого акту засмічення дитячих мізків, відчула ще й сором. Річ у тім, що та поважна вчителька багато років працювала у звичайній школі Бахмута й цим добре поставленим голосом і правильно завченою інтонацією вела відкриті уроки, на яких, зокрема, розповідала про любов до Батьківщини та патріотизм. Готувала національні свята, возила групи дітей до Парижа та Львова, сумлінно виконувала державні програми з виховання патріотизму, вважалася професійним і дуже досвідченим викладачем. А потім несподівано стала мамою самозваного коменданта міста й «героя Новоросії», якого було вбито спецпризначенцями під час спроби викрасти керівника військової частини, бо за нього в підвалах Слов’янська давали великі гроші. І коли її, щоб не роздмухувати скандалу, із почестями відпустили на пенсію, поїхала сіяти «доброе и вечное» в «новій республіці».
Окрім морально-етичних висновків щодо конкретної людини ця історія демонструє: та система виховання, за якою працює сучасна українська школа, поки що не має справжньої національної спрямованості. А старі методи проведення всіляких відкритих уроків, політінформацій чи національних свят — чистісінька профанація, під яку можна підводити будь-яку ідеологію за бажанням і покликом часу. Треба — славимо радянську дружбу народів; скажуть — поговоримо про героїв Крут; настав час — заспіваємо славень «захисникам Донбасу». Що з легкістю продемонструвала згадана вище вчителька. І, якщо вже казати відверто, це все давно не діє на сучасну молодь, яка підсвідомо відчуває нещирість картинно заламаних рук та гучних фраз. Тому багато років існує такий собі неоголошений договір: одні вдають, що навчають патріотизму, інші — що вірять і навчаються йому. А ще за цю симуляцію національного виховання дорослі дістають високі бали на атестації, а діти — добрі оцінки в шкільний журнал. На жаль, такі заходи для форми проводять повсюдно, але для дітей і молоді вони мають руйнівніші наслідки: коли любов до Батьківщини обмежується тільки віршами та вишитими сорочками на свята, це в багатьох випадках унеможливлює появу справжніх почуттів.
Звичайно, ідеться не про те, щоб не вчити зі школярами гімн країни чи замовчувати інформацію про видатні сторінки її історії. Це обов’язкова інформаційна складова звичайної шкільної програми в будь-якій державі. Але є питання до кадрового складу, особливо в традиційно русифікованих регіонах. Нині немає жодного механізму регулювання спірних питань щодо відповідності вчителів їхнім посадам, якщо це стосується антидержавних висловлювань і навіть дій. На Донеччині купа прикладів, коли вчителів, які вже навіть дістали умовні строки за сепаратизм та організацію референдуму, залишають на робочих місцях. Бо звільнити їх за такі злочини просто неможливо. Що вже казати про тих, хто просто саботує чи робить так, щоб ці уроки викликала нудьгу та відразу. І чи є ким замінити тих педагогів, якщо черги з молодих спеціалістів, які бажають викладати в школі, щось не видно.
Однак є ще одне, не менш важливе, питання. Виховання любові до Батьківщини в нас дуже часто схоже на патетичну мантру про безумовні переваги України та обмежується номінальними заходами, які тягнуться за нами з часів піонерів і комсомольців. Шкільні лінійки, концерти, лекції чи походи до пам’ятників. Наївно думати, що все так просто: трембіта замість горну, гасла замість піонерського салюту, козак із чубом замість дідуся Лєніна — і ми виростимо покоління справжніх патріотів. Ця атрибутика, яка не тримається на внутрішніх переконаннях, злітає з дитячих душ при першому ж вітерцеві змін. Тому що думка не формуються тільки святами та милуванням старовиною. Сучасні діти не вірять на слово, вони шукають приклади, які змусять відчути свою щиру причетність до нації, держави й бажання розділяти з нею і гордість, і біль. Виховання патріотизму, по суті, є не теоретичними, а практичними заняттями з пошуку дітьми своєї ідентичності крізь призму історії, традицій, культури. У цьому контексті дуже важливо, зокрема, у школі створювати умови та розвивати різні види діяльності, а не насаджувати готові формули любові, як це відбувалося ще за радянських часів. І відмінність значуща: не формулювання ідеологічних аксіом щодо найкращої країни, у якій дитині пощастило народитися, а вивчення особливостей і потреб Батьківщини та людей, які в ній живуть. Виховання патріотизму не має асоціюватися з чимось застарілим і несучасним. Патріотизм — це про те, як ти зараз відчуваєш себе у власній країні.
Виховувати дбайливе ставлення до рідної землі можна на будь-яких уроках і заходах. Головне — як. Творчий проект «Українські прислів’я, які використовують мої рідні та знайомі» на уроці з мови дасть дитині куди більше емоцій і знань, ніж традиційний реферат про співучість солов’їної. Участь у дебатах щодо важливості свідомої громадянської активності кожного українця корисніша, ніж стояння на «патріотичному караулі» під час урочистостей за участю політиків або чиновників. Волонтерська робота в дитячому будинку чи притулку для тварин привчає до відповідальності краще, ніж класна година, присвячена вивченню традиційних українських цінностей у сільських родинах позаминулого сторіччя. Залучення підлітків до реального управління класними чи шкільними колективами в сучасних реаліях більше про патріотизм, ніж спів хором сумних пісень. Презентація власних відеоблогів про відомих українців усіх часів зачепить підлітків глибше, ніж нудні музейні розповіді на кшталт байок про піонерів-героїв. У цьому сенсі однаково корисні вишивання рушників, скаутські вилазки на природу, відверті, а не протокольні зустрічі з добровольцями чи волонтерами, екологічні, туристичні, археологічні екскурсії, створення моделей роботів або гра в театрі. Головне, щоб дітей надихали достойні приклади та можливості, які вони мають у рідній країні. І так у будь-яких заходах, де замість декларування є реальні практичні дії. Критичне мислення, бажання змінювати та розвивати суспільство треба протиставити безумовному поклонінню, до якого привчали радянських дітей.
Але акцентований виключно на демократичних, а не національних цінностях підхід до виховання свідомих громадян, більше притаманний розвинутим європейським державам, навряд чи сьогодні знайде широку підтримку в українському суспільстві. По-перше, нам досі ближчий і зрозуміліший радянський метод пропаганди й примусу. Сподіваюся, що це тимчасово. По-друге, саме тепер країна потребує чіткої національної ідентифікації. Через багатовікову історію з пригніченням національних ознак ми інстинктивно намагаємося надолужити втрачене. Війна з Росією, яка була розіграна, зокрема, на тлі вирощування регіонального, а точніше проросійського патріотизму, дуже загострила це питання. Тому навряд чи варто чекати, нібито досвід виховання суто через культурні надбання, успішний, приміром, у спокійній Франції, спрацює в Україні, де нині важливо виростити дієвих патріотів, готових до захисту країни. Зокрема, зі зброєю в руках. Але навіть у цьому сенсі вкрай необхідно не вчити любити Батьківщину, а створювати всі умови, щоб ця любов природно народжувалася в покоління, що підростає.
Єлизавета Гончарова, м.Бахмут.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Статус:
Offline
Реєстрація: 26.01.2005
Повідом.: 12616
Реєстрація: 26.01.2005
Повідом.: 12616
- 🟡 05:32 Відбій тривоги в Харківська область.Зверніть увагу, тривога ще триває у:- Куп’янський район- Харківський район- Липецька територіальна громада- Вовчанська територіальна громада#Харківська_область
- #183904
учитывая общую тупизну местных жителей, крайне низкую техническую оснащенность улиц камерами и т.д. слабо верится в то, что они реально кого-то поймали, а не пытают своих же, просто не понравившехся
- 🟡 05:32 Відбій тривоги в Харківська область.Зверніть увагу, тривога ще триває у:- Куп’янський район- Харківський район- Липецька територіальна громада- Вовчанська територіальна громада#Харківська_область
- #183905
Defence of Ukraine@DefenceU
Статус:
Offline
Реєстрація: 01.11.2010
Повідом.: 11254
Реєстрація: 01.11.2010
Повідом.: 11254
- 🟡 05:32 Відбій тривоги в Харківська область.Зверніть увагу, тривога ще триває у:- Куп’янський район- Харківський район- Липецька територіальна громада- Вовчанська територіальна громада#Харківська_область
- #183906
закономерность?
Статус:
Offline
Реєстрація: 01.11.2010
Повідом.: 11254
Реєстрація: 01.11.2010
Повідом.: 11254
- 🟡 05:32 Відбій тривоги в Харківська область.Зверніть увагу, тривога ще триває у:- Куп’янський район- Харківський район- Липецька територіальна громада- Вовчанська територіальна громада#Харківська_область
- #183907
девчонки супер!
Статус:
Offline
Реєстрація: 01.11.2010
Повідом.: 11254
Реєстрація: 01.11.2010
Повідом.: 11254
- 🟡 05:32 Відбій тривоги в Харківська область.Зверніть увагу, тривога ще триває у:- Куп’янський район- Харківський район- Липецька територіальна громада- Вовчанська територіальна громада#Харківська_область
- #183908
на вызов скорой помощи для американской актрисы Ванессы Маркес, приехала медсестра из сериала "Скорая помощь",
Статус:
Offline
Реєстрація: 01.11.2010
Повідом.: 11254
Реєстрація: 01.11.2010
Повідом.: 11254
- 🟡 05:32 Відбій тривоги в Харківська область.Зверніть увагу, тривога ще триває у:- Куп’янський район- Харківський район- Липецька територіальна громада- Вовчанська територіальна громада#Харківська_область
- #183909
Виталий Портников
47 мин. ·
Загибель Захарченка ще раз нагадала мені, як всі ми недооцінюємо вплив Йосипа Кобзона і наскільки ми реально не розуміємо процесів, які насправді відбуваються в Росії. Загиблий «глава ДНР» міг бути «пішаком», що оплакував короля саме тому, що втратив захист і підтримку.
Виталий Портников·
«Як тільки в Кремлі прийдуть до остаточного рішення щодо майбутнього окупованих територій - незалежно від того, залишать їх собі або повернуть Україні - нинішнім керівникам «народних республік» буде підписаний вирок.
Одного можуть підірвати, іншого - вивезти в Москву і там він помре від чаю, як Болотов. Зовсім не важливо, за яких обставин будуть знищені "герої Новоросії". Важливо - що вони приречені. Всі»- писав я 8 лютого 2017 року.
Російським спецслужбам знадобилося лише півтора року, щоб повністю виправдати мій прогноз. Які вони примітивні і передбачувані!
47 мин. ·
Загибель Захарченка ще раз нагадала мені, як всі ми недооцінюємо вплив Йосипа Кобзона і наскільки ми реально не розуміємо процесів, які насправді відбуваються в Росії. Загиблий «глава ДНР» міг бути «пішаком», що оплакував короля саме тому, що втратив захист і підтримку.
Виталий Портников·
«Як тільки в Кремлі прийдуть до остаточного рішення щодо майбутнього окупованих територій - незалежно від того, залишать їх собі або повернуть Україні - нинішнім керівникам «народних республік» буде підписаний вирок.
Одного можуть підірвати, іншого - вивезти в Москву і там він помре від чаю, як Болотов. Зовсім не важливо, за яких обставин будуть знищені "герої Новоросії". Важливо - що вони приречені. Всі»- писав я 8 лютого 2017 року.
Російським спецслужбам знадобилося лише півтора року, щоб повністю виправдати мій прогноз. Які вони примітивні і передбачувані!
- 🟡 05:32 Відбій тривоги в Харківська область.Зверніть увагу, тривога ще триває у:- Куп’янський район- Харківський район- Липецька територіальна громада- Вовчанська територіальна громада#Харківська_область
- #183910
Нікополь
Фото: Інформатор Нікополь
Київ
Фото: Денис Карпенко / Інформатор Київ.
Львів
Фото: anna gryshko/instagram
Одеса
Будинк №26 по вулиці Бреуса
Художник Сергій Дамбовскій
Фото: Микола Жигалин
Фото: Інформатор Нікополь
Київ
Фото: Денис Карпенко / Інформатор Київ.
Львів
Фото: anna gryshko/instagram
Одеса
Будинк №26 по вулиці Бреуса
Художник Сергій Дамбовскій
Фото: Микола Жигалин
Статус:
Offline
Реєстрація: 01.11.2010
Повідом.: 11254
Реєстрація: 01.11.2010
Повідом.: 11254
- 🟡 05:32 Відбій тривоги в Харківська область.Зверніть увагу, тривога ще триває у:- Куп’янський район- Харківський район- Липецька територіальна громада- Вовчанська територіальна громада#Харківська_область
- #183911
Статус:
Offline
Реєстрація: 08.11.2009
Повідом.: 1765
Реєстрація: 08.11.2009
Повідом.: 1765
- 🟡 05:32 Відбій тривоги в Харківська область.Зверніть увагу, тривога ще триває у:- Куп’янський район- Харківський район- Липецька територіальна громада- Вовчанська територіальна громада#Харківська_область
- #183915
Статус:
Offline
Реєстрація: 30.11.2009
Повідом.: 6379
Реєстрація: 30.11.2009
Повідом.: 6379
- 🟡 05:32 Відбій тривоги в Харківська область.Зверніть увагу, тривога ще триває у:- Куп’янський район- Харківський район- Липецька територіальна громада- Вовчанська територіальна громада#Харківська_область
- #183916
Это Маккейн во всём виноват,он решил всех с собой забрать
Отож, пожлобились соборовать Маккейна в храме лужка-спасителя, вот он и потянул за собой. Жаль главпетух еще жив, но то все временно..
Статус:
Offline
Реєстрація: 24.02.2014
Повідом.: 13620
Реєстрація: 24.02.2014
Повідом.: 13620
- 🟡 05:32 Відбій тривоги в Харківська область.Зверніть увагу, тривога ще триває у:- Куп’янський район- Харківський район- Липецька територіальна громада- Вовчанська територіальна громада#Харківська_область
- #183918
КацапоСМИ пишут:
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Статус:
Offline
Реєстрація: 01.10.2006
Повідом.: 14602
Реєстрація: 01.10.2006
Повідом.: 14602
- 🟡 05:32 Відбій тривоги в Харківська область.Зверніть увагу, тривога ще триває у:- Куп’янський район- Харківський район- Липецька територіальна громада- Вовчанська територіальна громада#Харківська_область
- #183920
Джессика филонит?
Вот так выглядит тавтология - "Медвежья услуга" от Медведчука.