Агрессия и невозможное “аканье”: блогер рассказал, как распознать КАЦАПОВ на курорте
КАЦАПЬЕ в большинстве своем являются несчастными людьми, у которых все вокруг виноваты.
Своими наблюдениями за гражданами РФ на одном популярном курорте поделился в Facebook военный эксперт и блогер Алексей Арестович.
“С интересом наблюдаю за россиянами: давненько не видел вблизи. Это огромные дети с огромной дырой в душе. Четкое ощущение, что с распадом Советского Союза, они потеряли смысл и вкус жизни”, – написал он.
По словам блогера, граждане РФ мрачные и крайне агрессивны, “как дефективные дети, отравленные гормонами и уверены, что все их хотят ущемить”.
Майки с Гагариным, Т-34, “Можем повторить”, “РоССССиа”, натуловищные кресты напоказ, и вечная готовность к скандалу, и это невозможное “аканье”. Но самое большое впечатление – это их манера общаться с собственными детьми. Все из-за унижения, применение силы, одергивание, шум”, – добавил он
Арестович убежден, что в массе своей это очень и очень несчастные люди, у которых все вокруг виноваты.
“Очень хочется сделать их счастливыми – чтобы человечеству не пришлось вводить с ними вызов режим в масштабах планеты… Кстати, мы делаем очень и очень большую ошибку, до сих пор отказываясь полностью раздавить ЭТО в своих границах. Так, чтобы даже духу того здесь осталось”, – заключил он.
Із цікавістю спостерігаю за росіянами на одному популярному курорті: давненько не бачив зблизька.
Це величезні діти з огромною дірою у душі.
Цю діру вони намагаються прикрити майками з Гагаріним, Т-34, "Можем повторить", "РоССССиа", натулубними хрестами напоказ, і вічною готовністю до скандалу.
Чітке відчуття, що з розпадом Радянського союзу, вони втратили сенс та смак життя.
Вони ходять з блукаючими очіма, похмурі та вкрай агресивні, як дефективні підлітки, отруєні гормонами та впевнені, що усі їх хочуть ущеміть.
Будь-яке зауваження до них сприймають, як спробу принизити "...великую, могучую Россию".
Жести рвані, цими людьми рушать Біль та Страх.
Величезний страх, та постійна готовність боротися за життя.
І це неможливе "акання" - як постійний крик про допомогу. І ця "зверхність", як спроба компенсувати величезний комплекс неповноцінності.
Але найбільше враження - це їх манера спілкуватися з власними дітьми. Усе через приниження, застосування сили, обсмикування, галас.
Це в масі своїй - дуже, і дуже нещасні люди, у яких усі навколо винні.
Дуже хочеться зробити їх щасливими - щоб людству не довелося вводити з ними візовий режим у масштабах планети.
Нажаль, на даному етапі розвитку більшості росіян, їх щастя полягає у тому, щоб зігнати власне нещастя на оточуючих.
І це я ще - людинознавець, з величезною любов'ю до людей та нескінченною терплячістю.
А як іншим?..
Може, в карантин?..
--------
До речі, ми робимо дуже і дуже велику помилку, досі відмовляючись вщент розчавити ЦЕ у своїх кордонах.
Так, щоб, навіть, духу того тут не залишилось.
Держава не може бути терплячим людинознавцем.
