Нинішнє становище Росії насправді дуже складне. Країна захоплено проїдає останні гроші (резервний фонд за минулий рік зменшився в чотири рази, причому витрати пришвидшилися). Наприкінці 2016 року спеціалісти Світового банку дійшли висновку, що Росії дедалі важче виконувати свої зобов'язання перед уразливими верствами населення і службовцями бюджетної сфери. А це 60 млн осіб, серед яких 40 млн — пенсіонери і 20 млн — працівники держкомпаній. До цього були розповіді експертів про фінансову «бульку», що «надулася» на ринку російських державних паперів, і може луснути будь-якої миті.
Москва явно економічно притиснута до стінки. А що вона робила, опиняючись у такому становищі, упродовж усієї своєї історії? Переважно ставала дедалі нахабнішою і різкішою у висловлюваннях та перла ва-банк, не добираючи засобів. Підрив довіри у ворожих (за її визначенням) країнах до їхніх урядів, роздмухування внутрішніх конфліктів, підкуп чиновників, покладання на полі бою десятків тисяч своїх співгромадян — Москва цим не гребувала ніколи. Нині, маючи правителя-параноїка, чому б їй поводитися якось інакше? Поправка, Москва вельми обмежена в часі. Годинник тікає проти неї й неухильно наближає той час, коли риторику пізнього Сталіна доведеться заміняти риторикою раннього Горбачова.
Москві необхідні гроші. Для цього їй треба продавати більше нафти й газу — це 70% її загального експорту. Ринок України для «Газпрому» закритий, а ціни на вуглеводні зараз не віщують нічого гарного, тож вихід один — продавати більше й більше. Для цього Москва змушена скажено демпінгувати — ціни на російський газ у Європі впали до найнижчої позначки з 2004 року. Ще влітку «Газпром» продавав паливо на 20% дешевше від європейських спотових цін. Дійшло до того, що він скоротив дотації в газифікацію російських регіонів, тобто урізав сам собі збільшення потенційних споживачів. Не до жиру. А тим часом…
Зростання обсягів продажу газу знову вкотре прив’язує РФ до української газотранспортної мережі — за 2016 року обсяг транзиту російського газу до країн ЄС збільшився на 23%. Крім додаткових коштів до українського бюджету, нарощення обсягів транзиту дало Києву зайвий козир у спілкуванні з Москвою. І Київ тим козирем не забув скористатися. Із 19 січня 2016 року Україна підвищила ціну за транзит на 50% — до 4,5 доларів за тисячу кубометрів на кожні 100 км. Навіть за приблизними оцінками це означає, що «Газпром» на порожньому місці «розкололи» більш ніж на 1,5 мільярда доларів (!) на рік.
Найімовірніше, рішення про підвищення ціни ухвалили раніше, і для «Газпрому» це новиною не було, бо лише за два дні перед цим «Газпром» висунув Україні вимогу сплатити 5,3 мільярда доларів штрафу за невибраний газ. І буквально наступного дня він одержав підтримку з несподіваного джерела — від нардепів від партії «Самопоміч» Семенченка і Соболєва та Парасюка, який приєднався до них. Ці парламентарії оголосили про блокування каналу, через який Україна отримувала вугілля з окупованих територій. Що цікаво — майже водночас із «блокадою» активізувалися терористи «ДНР» під Авдіївкою — з відомим «зубодробильним» результатом. Іще одна дивна деталь — «блокадники» аж кричать про «бізнес на крові», коли це стосується вугілля, проте жодного разу навіть не висловили наміру перекрити або українську ГТС, або хоча б газогін, по якому отримує з окупованих територій газ українська Авдіївка. Мабуть, газові об’єкти «блокувальників» не цікавлять.
Цікаво й інше, один із ватажків терористів Ігор Плотницький уже заявив, що постачання вугілля в Україну буде відновлене тільки після того, як Київ офіційно попросить вибачення за блокаду. Тобто виходить, що блокада позбавлена будь-якого сенсу — терористи «ДНР» і так жадають офіційного вибачення, якого, найімовірніше, не буде. Навіщо ж цей галас?
Навіщо він українським політсилам, які геть зі шкіри лізуть, аби ініціювати в країні дострокові вибори напередодні річниці розстрілу Майдану — це очевидно. Усі три роки війни вони намагаються ініціювати в Києві «Майдан – 3» і зараз лише діють за давно прийнятою програмою — пролізти у владу будь-якою ціною. Навіть ціною економічних збитків, завданих країні. Чого там? Революція все спише. Але мова не про них.
14 лютого Міністерство енергетики РФ заявило, що «Газпром» готовий компенсувати Україні нестачу вугілля постачанням свого газу. Для цього треба всього лише зробити дрібничку — купити паливо в «Газпрому». Зробити те, що Україна не робить уже рік і чим хвалиться як досягненням — зміцненням енергетичної незалежності країни.
Іншими словами, фактично «вугільна блокада» працює на те, аби «Газпром» повернувся на ринок України. З чим і вітаю її прибічників.
Окрім питань суто економічних, існують і політичні. Дуже підозрілим виглядає той факт, що всі ці події сталися як раз напередодні річниці розстрілу Майдану — днів, коли противники чинної української влади збираються на свої не надто численні, але досить агресивні мітинги, під час яких трощать відділення банків і закликають населення, яке ставиться до них байдуже, до «Майдану – 3». Щоразу безрезультатно. Цього року, судячи з уже задіяних ресурсів (від армій тролів у мережах (активність яких сягнула рівня, який був за часів «кримнаша») до байок про перекидання в Київ поліції з регіонів та відвертого нацьковування лідерами опозиції своїх прибічників на армію) противники влади таки сподіваються досягти бодай якоїсь подоби успіху.
Чи не є заяви Москви напередодні цих подій формою політичного шантажу, на кшталт «купуйте газ у нас, а то…»? Чи не має, раптом, Москва важелів впливу на «блокадників»?
У майбутньому отримаємо на це відповідь.
Наразі ж слід констатувати, що навіть коли мине тиждень і чергові спроби роздмухати в Києві «Майдан – 3» закінчаться невдачею (а все до того йде), для Москви це не означатиме завершення історії. Повторюю, грошей у неї нема і час працює проти неї.
До чого вдасться Москва тоді? Чи спробує в тисяча перший раз розхитати ситуацію всередині України? Чи, махнувши рукою і сказавши «не лікується», вона вдасться до інших засобів розірвати коло фінансової ізоляції та примусити Україну до політичної і газо-фінансової дружби?
Дуже небезпечною видається інформація про можливість вторгнення російських військ до Білорусі, що поширилася останнім часом. Далеко не такі вже параноїчні, як здається на перший погляд, ці плани могли б дуже серйозно ускладнити життя і нам, і нашим європейським партнерам. Білорусь багато в чому подібна до Криму, яким той був у лютому 2014 року. Чимала кількість її громадян сприймають Росію як справді братську країну. На території Білорусі вже зараз регулярно бувають значні контингенти російської армії (беруть участь у спільних навчаннях) і Росія вкладає кошти в розбудову об’єктів на території Білорусі — для своїх військ.
Що завадить Москві завести велике угруповання своїх військ на територію Білорусі під виглядом навчань і так, між іншим, заблокувати на базах білоруські війська й узяти під контроль Мінськ? Чи стрілятимуть білоруські війська в росіян, із якими зараз на навчаннях горілку хлиськають? Якось не смішно.
Білоруські патріоти? У Криму теж були і кримська «Свобода», і кримські патріоти України, не кажучи вже про Меджліс кримських татар. Сильно допомогло?
План цілковито реальний. А поява зайвого кордону з Росією для нас і спільного кордону з нею для Польщі та країн Балтії (держав-членів НАТО!) обов’язково вплине на ситуацію не тільки у нас, а й у всій Європі.
Так чи не так, але розслаблятися нам ще зарано. Москва зараз у глухому куті, і в цих умовах вона здатна на відчайдушні кроки. І зробить їх обов’язково.
На нас чекають «веселі» часи. І «вугільна блокада» серед них — лише перша ластівка.
Ця рубрика є авторським блогом. Думка редакції може не збігатися з думкою автора.
