Асиміляторському тискові росіян на українців сприяють і усталені стереотипи російської свідомості щодо українців. Ці стереотипи масової свідомості, стереотипи побутові, вуличні закріплюються професійною культурою (красне письменство, театр, живопис, історія, журналістика) і вона, вже у свою чергу, починає справляти зворотний вплив на масову свідомість. Такі стереотипи побутують не лише серед плебсу, але й серед високочолої російської інтелігенції.
...
У російській культурі вкорінилося поблажливо-іронічне ставлення до українців, як до людей простих, елементарних до примітивності, дещо хитруватих, з цілком одномірним, лінійним мисленням, таких собі "пейзан” без жодних психологічних проблем і особливостей. На початку ХХ ст. це було продовженням "українофільських захоплень” російського суспільства ще у ХІХ ст., коли у російській свідомості побутував екзотичний образ "поющей і пляшущей Малоросії”, коли такої великої популярності зажили "Малоросійськіє повєсті” Гоголя. Але реальна, драматична, складна і часто-густо психологічно вельми заплутана і неоднозначна, історія України залишалася поза полем зору російської громадськості. Ця історія розглядалася як екзотичний прояв, місцевий варіант, додаток до російської.
Як виглядав і виглядає українець у російському письменстві, тоді ж написав В.Винниченко у своєму "Відкритому листі до російських письменників”, і з того часу цей текст не потребує, на жаль, змін і редагування, викликаних новими реаліями, бо цих реалій ще не з’явилося:
"... на сумну схильність до "хохляцьких”анекдотів страждають, за небагатьма винятками, всі російські письменники. Особливо ж вона набула загрозливого, майже епідемічного характеру за останні кілька років. "Хохол” неодмінно знайдеться у кожного белетриста”.
І яким же він постає в уяві російського у даному випадку освіченого товариства?
"Завжди і скрізь "хохол” - трохи дурнуватий, трохи хитруватий, неодмінно ледачий, меланхолійний і часом добродушний.
Про інші властивості людської психіки у "хохлів” з цих оповідань зовсім не чутно. Більше тридцяти мільйонів їх, а така дивовижна нерухомість і однобічність розвитку. Що не постать, то або незграбний дурень, то дурнуватий ледар, або ледачий пройдисвіт. І зрідка-зрідка це недалекий, сентиментальний, незлий телепень, на кшталт "хохла” М.Горького”.
Однак й сьогодні не бракує етнічних українців, котрі охоче зміцнюють саме такий імідж нашого народу в російській свідомості. Досить нагадати такі шедеври українського (?) шоу-бізнесу, як "Вєрка Сердючка” (Андрій Данилко), "Кролики” (Мойсеєнко-Данилець) та інших "тарапуньок”.
Важко визначити усю ту шкоду, що її було завдано образу українця цими типажами: жахлива, кострубата мова (пародія на українську), примітивність, інтелектуальна обмеженість, демонстративне глупство, дерев’яний гумор, провінційні дотепи. Фактично, секрет їхньої популярності саме у експлуатації образу того "хохла”, про котрого писав Винниченко, бо цей образ є надзвичайно звичним і улюбленим у російському і зросійщеному навколокультурному середовищі. Російській свідомості приємно зайвий раз переконатися у правильності свого розуміння "хохла”, "Хохляндії”: дика карикатурна мова, культивований ідіотизм і несмак, безнадійна провінційність.
Не випадково цей стиль має такий помітний успіх у сучасній Росії і охоче винагороджується. Ось повідомлення: "Кубок гумору та диплом лауреата першої премії в номінації розмовного жанру отримав Андрій Данилко у Москві на Всеросійському конкурсі (! - І.Л.) артистів сатири і гумору. На урочистій церемонії Кубок вручили найвеселіші члени авторитетного журі Євген Петросян і Клара Новикова. За час перебування в Москві Андрій встиг знятися в двох популярних програмах на телеканалах "ТВ-центр” і "МТУ- россия” та дістав запрошення на участь у зйомках новорічної телепередачі "Аншлаг, аншлаг”.
Саме на такий тип українця і українки є величезний попит у сусідній країні. І він задовольняється.
Але наскільки б не ображав українців цей абсолютно принизливий і неприйнятий імідж у російській свідомості, будь-які скарги і демонстрації обурення будуть цілком марні. Етнічні стереотипи змінюються лише під тиском реалій.
2002 р.
