***
Листя пам’яті темне, як мох,
І зелене-зелене, до крові.
Ми не здатні любити, як Бог.
Що — за гранню любові?
Перешіптує сутінки плющ,
І немає нічого, крім тиші.
Яснобачення болю: розплющ
Очі інші, давніші.
Хай нарешті не буде кінця
Цій оберненій в воду зіниці.
Хай глибоке відлуння лиця...