Дзеркалля (мова спілкування в темі - українська).

[E.N]

Доброго ранку! Добро здобудемо

 

[Ф'яметта]

Прикольна ідея декору

 

[Іронія]

Трясця! Людвіг теж один сезон!
Я покинула дивитися Сендітон, бо мене дратують обоє головні герої, хотіла щось відповідне моєму похмурому настрою, якийсь детектив. Зраділа, коли згадала, що є недодивлений Людвіг, а виявляється, що нема. Що за знущання!

 

[Ф'яметта]

Трясця! Людвіг теж один сезон!
Я покинула дивитися Сендітон, бо мене дратують обоє головні герої, хотіла щось відповідне моєму похмурому настрою, якийсь детектив. Зраділа, коли згадала, що є недодивлений Людвіг, а виявляється, що нема. Що за знущання!

Я теж шукаю щось детективне Думала подивитися той, що Лена зараз дивиться, "9 тіл у мексиканському морзі", це мінісеріал, закінчений. Але у відгуках прочитала, що є схожий мінісеріал, але краще знятий, хм.. 2009 року, "Острів Харпера", є українська озвучка, почала дивитися..

 

[Іронія]

Я теж шукаю щось детективне Думала подивитися той, що Лена зараз дивиться, "9 тіл у мексиканському морзі", це мінісеріал, закінчений. Але у відгуках прочитала, що є схожий мінісеріал, але краще знятий, хм.. 2009 року, "Острів Харпера", є українська озвучка, почала дивитися..

А, а я забула, що Лена про нього писала, тож згадала старий Шукачка.

 

[Ф'яметта]

А, а я забула, що Лена про нього писала, тож згадала старий Шукачка.

Подивилася трохи на пробу "Острів Харпера", пішла подивитися для порівнення "9 тіл", і залишилася дивитися "9 тіл"
Тут інтрига поєднана ще з початком, як у "Лост", тому цікавіше.
Згадала один з улюблених романів, "Дух джунглів", українською мовою. "Літак падає! Ви уявляєте це казкове свинство?" 😟

 

[E.N]

Доброго ранку! Доброго настрою

 

[Іронія]

Зазвичай не читаю в соцмережах довгі тексти, а тут цікаво було...

«Приблизно тридцять п’ять років тому до аудиторії одного вельми престижного вишу увійшов викладач, високий, смаглявий і без портфеля. Аудиторія була велика, приблизно на півтораста осіб. Потокова аудиторія, як тоді казали, і в ній мала відбутися потокова лекція – для половини курсу.

Спойлер: Продовження

Його неохоче, але ввічливо привітали студенти, підвівшись зі своїх місць. Тоді не тепер – тоді вимога приходити на лекцію в костюмі або принаймні в пуловері поверх сорочки з краваткою (для студентів) і в сукні або в блузці під жакетом ділового стилю (для студенток) ще не вважалася знущанням і травмою. Коротше кажучи, студенти підвелися, потім сіли, викладач підійшов до дошки, взяв шматок крейди, написав «Соціальна статистика» і обернувся до аудиторії.

– Друзі! – сказав він. – Мене звати доцент Архангельський. На жаль, професорка Віра Кузьмівна Мальцева трохи занедужала і доручила мені провести першу лекцію цього надзвичайно цікавого й корисного курсу. Я вирішив замість вступу ознайомити вас із головним, базовим принципом соціальної статистики. Але для початку – давайте трохи збадьоримося. Трішки, я б сказав, повеселимося. Ви не проти?
– За! Ми – за! Звісно, давайте! – відповіли студенти.
Їм сподобався цей чоловік. Одна дівчина, що сиділа в першому ряду, навіть запитала:
– Вибачте, будь ласка, а як вас звати?
– Доцент Архангельський, я ж сказав.
– А ім’я-по батькові? – не відступала студентка.
– Гавриїл Світозарович, – відповів він, опустивши очі.
– Ой, а ви, мабуть, серб? Чи болгарин? – запитав хтось ще. – Таке по батькові рідкісне.
– Ні, – відповів доцент Архангельський. – Ви, мабуть, хочете запитати, хто я за національністю. Чесно скажу: не знаю. Або ще чесніше: ніхто. Спочатку я думав, що я єврей. Потім запитав батька. Він сказав, що це неважливо… Але досить про особисте. Давайте до справи?
– До справи! – нестройно відповіла аудиторія.

– Дивіться, – сказав він. – Вас на потоці, я бачу, приблизно сто осіб. Староста курсу тут? Скільки вас? Ага, сто десять, я не помилився. Дівчат менше, ніж юнаків. Бачу, що приблизно вдвічі менше, тобто загалом на двох хлопців одна дівчина, що абсолютно не відповідає розподілу статей у населенні країни, у віковій когорті тощо – але повністю відповідає специфіці цього вишу. Зараз вам трохи за двадцять. Мине тридцять чи трохи більше років – і вам буде близько п’ятдесяти. Плюс-мінус. Час підбиття підсумків. Давайте уявимо собі, ким ви будете до п’ятдесяти років. У вас будуть сім’ї? Діти? Яка у вас буде робота, зарплата, загалом соціальний статус? Давайте поки зупинимося на цих характеристиках. Ну, диктуйте. Тільки не всі одразу.

Невдовзі дошка заповнилася таблицями бажаного майбутнього. У всіх були міцні щасливі сім’ї, від одного до трьох дітей, і діти вже встигли підрости й вступити до вишу – причому в багатьох до цього ж самого. Усі займали серйозні керівні посади (це не було порожніми фантазіями, тому що саме цей виш традиційно був кузнею керівних кадрів); щоправда, дехто збирався піти в науку, але там дорости щонайменше до професора у виші або керівника підрозділу в якомусь НДІ.

Кілька дівчат, наче на противагу загальній тенденції, збиралися стати «просто дружиною хорошого, надійного чоловіка». Точніше кажучи, не збиралися, а були згодні на такий поворот подій. Звісно, під «хорошим, надійним чоловіком» мався на увазі чоловік із попереднього пункту – тобто великий начальник або видатний учений.

– Чудово! – сказав доцент Архангельський. – А тепер давайте спробуємо подивитися, як буде насправді. Згідно із законами соціальної статистики, яка така ж нещадна й невблаганна пані, як фізика або, наприклад, фізіологія. «Чому люди не літають?» – питала Катерина з «Грози». Літають, ще й як! Але – вниз. Прискорення вільного падіння, і привіт. Як не кидай яблуко вгору, воно все одно впаде на землю. Як не харчуйся, як не лікуйся – ти не молодшаєш, а старієш… – він обвів очима аудиторію. – Так, у нас не зовсім звичайний інститут, до нього важко вступити, це кузня кадрів, наш диплом відкриває багато дверей. Тому, звісно, хочеться сподіватися на все найкраще. І справді, доля вашого курсу, без сумніву, буде значно благополучнішою, ніж доля ваших ровесників із якогось провінційного вишу. Але все одно… – і він розвів руками.

– Що ви маєте на увазі? – запитала та сама дівчина з першого ряду; у цьому «все одно» вона почула загрозу.
– І все одно, – повторив він, – статистика невблаганна. Із ста десяти осіб на вашому курсі лише десять або п’ятнадцять досягнуть тих чи інших вершин. Утішайтеся: це дуже багато! У провінційному виші таких буде одна людина, а може, й пів людини на випуск. Більшість буде на хорошому середньому рівні. Приблизно чверть – на дуже середньому. Голодувати-жебракувати не доведеться, але – від авансу до зарплати. З хліба на квас. На жаль, осіб п’ять, а може, й сім із вас узагалі зійдуть із кола. Грубо кажучи – збідніють і сп’ються, перетворяться на повних нікчем не лише в соціальному, а й у людському сенсі. Так, і в людському теж, не кривіть носи! А що ви хочете від алкашів-нероб чи від веселих питущих дамочок? Вибачте. Я не маю на увазі нікого конкретно, особливо зараз, коли ви всі такі світлі, радісні, чисті й бадьорі. Але соціальну статистику не обдуриш. Ці люди сидять ось тут, у цій аудиторії. Тільки не треба вдивлятися у своїх друзів! – усміхнувся він. – Усе одно не вгадаєте.

Він пройшовся по залу і продовжував:
– Але не все так страшно! Тепер подивимося на правий хвіст розподілу, де зібралися найкращі. Щойно прийняли закон про кооперацію. Люди отримають можливість заробляти дуже великі гроші, займатися бізнесом, не боячись кримінальних статей. Отже, один із вас буде багатий, причому не по-нашому, по-радянськи, де 700 рублів на місяць вважається захмарним доходом, а на світовому рівні! Він стане мультимільйонером або навіть мільярдером. Старі друзі просто фізично не зможуть із ним зустрітися – він житиме десь в Альпах, за багатошаровими кордонами секретарів і референтів. Тож попросити в нього до зарплати – не вийде. І ще серед вас щонайменше два мільйонери. Дівчата! – засміявся доцент. – Не крутіть головами! Не знайдете! А якщо раптом вам здасться, що ви вгадали, – не прагніть вийти за них заміж ось прямо зараз. Тому що вони років у сорок із вами розлучаться і знайдуть собі юних красунь. Моя порада – ну їх до біса.
Я не запитував у кадрах ваші особові справи, але я майже впевнений – серед вас є діти керівних працівників, у тому числі й високого рівня. Більше двох? Троє? Чудово. Мені абсолютно не важливо, хто це. Важливо інше – ніхто з них не досягне рівня свого тата чи дідуся. Один буде так-сяк, середній клас. Другий – начебто багатий, але теж не дуже. А ось один із них потрапить «на лівий хвіст». Тобто зійде з кола, збідніє, сп’ється. Сумно? Мені теж.
Напевно, серед вас є закохані парочки. Можливо, хтось уже встиг одружитися, а хтось тільки збирається. Що ж! Не менш як п’ять пар щасливо доживуть до срібного весілля і житимуть далі, в любові й вірності, в оточенні дітей і онуків. Але будуть і розлучення – і прості, і жахливі.

– Жахливі – це як? – запитав хтось.
– Жахливі в сенсі підлості, злоби, обману й жадібності. З поділом майна, з вимогами повернути назад весільні подарунки, з раптовим вивезенням дітей і взагалі з використанням дітей у сварках. Як це у Льва Толстого: «Вона билася Лідою, нашою молодшою донькою, а я бився Васею, старшим сином». Але біди з дітьми тут тільки починаються. У когось син зв’яжеться з криміналом і сяде, у когось донька вийде заміж у дуже пихату сім’ю, яка не захоче знати її маму з татом. Скільки горя, скільки сліз! Але цим покинутим батькам або батькам дітей-злочинців заздритимуть інші.

– Хто? Чому?
– Ті, у яких народяться діти-інваліди.
– Такі у нас теж будуть?
– Дві сім’ї, – сказав доцент. – І це будуть дві різні долі. Одна сім’я присвятить життя своїй дитині. А інша – віддасть її, як би це висловитися, до спеціалізованого закладу. В обох сім’ях батьки врешті розлучаться. У першій – закінчаться сили, у другій – замучить совість і взаємні докори. Але й це ще не все. Комусь буде суджено поховати свою дитину підлітком. А комусь – уже майже зовсім дорослою людиною, студентом.

– Сумно-то як…
– А ще сумніше, – кивнув доцент, – що деякі з вас не доживуть до п’ятдесяти років.
– Ну і що нам тепер робити?
– Власне, робити тут нічого. Але я зможу вам трохи допомогти. У нас залишилося трохи часу до кінця лекції. Я піду, а ви розберіть собі ці ролі. Хто на що згоден. Можливі компенсації: наприклад, багатство в обмін на зраду і грабіжницьке розлучення. Або кохання в обмін на бідність. Ну і так далі. Напишете на листочках і здасте мені. Імена-прізвища не обов’язково. Я розберуся.
Він швидко вийшов із аудиторії.

Студенти загомоніли. Хтось легковажний сказав, що це просто жарт. Хтось розумний – що сто десять осіб – це занадто маленька група, щоб на ній усе відобразилося. А один хлопець раптом сказав, що присягається взяти собі хворих дітей і ганебне розлучення – але за умови, що він стане мільярдером. «Який хитренький!» – засміялися всі.
Мільярдером він, до речі, став; діти в нього були здорові, і дружина вірна. Але, пам’ятаючи цю розмову і свою клятву, він віддавав величезні суми на дитячі лікарні та школи-інтернати.

А його однокурсник, онук міністра і на короткий час навіть компаньйон, розорився вщент і потроху спивався. Сидів у забігайлівці на П’ятницькій і розповідав своєму нерозлучному дружкові – теж колишньому однокурснику – як його обікрала дружина при розлученні. Чи то сміявся, чи то плакав: «А яка ж любов була! І головне – наша дівчинка, генеральська онучка!». Вивезла з квартири все, включно з електричними розетками і карнизами для штор. І самі штори теж. І дітей. Ще він розповідав, що недавно обдзвонював старих приятелів – і все вийшло, як цей Гаврило казав: «Пашка спився, Санька помер, Лідка теж тю-тю, у Вєрки і Вовки син сидить, Боб без роботи, а ось Авер’ян – ого! Віце-губернатор. Але він один такий. Ну і так далі. Усе вірно мужик сказав. Статистика!».

– А знаєш, хто був цей доцент Архангельський? – раптом запитав дружок. Присунув обличчя і прошепотів: – Архангел Гавриїл!
– Ну? – здивувався онук міністра. – Ось воно що, значить… – потім подумав і похитав головою. – Ні! Ні-ні-ні! Нісенітниця. Архангели такими не бувають. Це вона, ось ця… нещадна соціальна статистика.
– Невблаганна і нещадна! – кивнув дружок і пішов до прилавка за наступною чаркою».

Автор: Денис Драгунский
Переклад: Grok

 

[E.N]

Зазвичай не читаю в соцмережах довгі тексти, а тут цікаво було...

«Приблизно тридцять п’ять років тому до аудиторії одного вельми престижного вишу увійшов викладач, високий, смаглявий і без портфеля. Аудиторія була велика, приблизно на півтораста осіб. Потокова аудиторія, як тоді казали, і в ній мала відбутися потокова лекція – для половини курсу.

Спойлер: Продовження

Його неохоче, але ввічливо привітали студенти, підвівшись зі своїх місць. Тоді не тепер – тоді вимога приходити на лекцію в костюмі або принаймні в пуловері поверх сорочки з краваткою (для студентів) і в сукні або в блузці під жакетом ділового стилю (для студенток) ще не вважалася знущанням і травмою. Коротше кажучи, студенти підвелися, потім сіли, викладач підійшов до дошки, взяв шматок крейди, написав «Соціальна статистика» і обернувся до аудиторії.

– Друзі! – сказав він. – Мене звати доцент Архангельський. На жаль, професорка Віра Кузьмівна Мальцева трохи занедужала і доручила мені провести першу лекцію цього надзвичайно цікавого й корисного курсу. Я вирішив замість вступу ознайомити вас із головним, базовим принципом соціальної статистики. Але для початку – давайте трохи збадьоримося. Трішки, я б сказав, повеселимося. Ви не проти?
– За! Ми – за! Звісно, давайте! – відповіли студенти.
Їм сподобався цей чоловік. Одна дівчина, що сиділа в першому ряду, навіть запитала:
– Вибачте, будь ласка, а як вас звати?
– Доцент Архангельський, я ж сказав.
– А ім’я-по батькові? – не відступала студентка.
– Гавриїл Світозарович, – відповів він, опустивши очі.
– Ой, а ви, мабуть, серб? Чи болгарин? – запитав хтось ще. – Таке по батькові рідкісне.
– Ні, – відповів доцент Архангельський. – Ви, мабуть, хочете запитати, хто я за національністю. Чесно скажу: не знаю. Або ще чесніше: ніхто. Спочатку я думав, що я єврей. Потім запитав батька. Він сказав, що це неважливо… Але досить про особисте. Давайте до справи?
– До справи! – нестройно відповіла аудиторія.

– Дивіться, – сказав він. – Вас на потоці, я бачу, приблизно сто осіб. Староста курсу тут? Скільки вас? Ага, сто десять, я не помилився. Дівчат менше, ніж юнаків. Бачу, що приблизно вдвічі менше, тобто загалом на двох хлопців одна дівчина, що абсолютно не відповідає розподілу статей у населенні країни, у віковій когорті тощо – але повністю відповідає специфіці цього вишу. Зараз вам трохи за двадцять. Мине тридцять чи трохи більше років – і вам буде близько п’ятдесяти. Плюс-мінус. Час підбиття підсумків. Давайте уявимо собі, ким ви будете до п’ятдесяти років. У вас будуть сім’ї? Діти? Яка у вас буде робота, зарплата, загалом соціальний статус? Давайте поки зупинимося на цих характеристиках. Ну, диктуйте. Тільки не всі одразу.

Невдовзі дошка заповнилася таблицями бажаного майбутнього. У всіх були міцні щасливі сім’ї, від одного до трьох дітей, і діти вже встигли підрости й вступити до вишу – причому в багатьох до цього ж самого. Усі займали серйозні керівні посади (це не було порожніми фантазіями, тому що саме цей виш традиційно був кузнею керівних кадрів); щоправда, дехто збирався піти в науку, але там дорости щонайменше до професора у виші або керівника підрозділу в якомусь НДІ.

Кілька дівчат, наче на противагу загальній тенденції, збиралися стати «просто дружиною хорошого, надійного чоловіка». Точніше кажучи, не збиралися, а були згодні на такий поворот подій. Звісно, під «хорошим, надійним чоловіком» мався на увазі чоловік із попереднього пункту – тобто великий начальник або видатний учений.

– Чудово! – сказав доцент Архангельський. – А тепер давайте спробуємо подивитися, як буде насправді. Згідно із законами соціальної статистики, яка така ж нещадна й невблаганна пані, як фізика або, наприклад, фізіологія. «Чому люди не літають?» – питала Катерина з «Грози». Літають, ще й як! Але – вниз. Прискорення вільного падіння, і привіт. Як не кидай яблуко вгору, воно все одно впаде на землю. Як не харчуйся, як не лікуйся – ти не молодшаєш, а старієш… – він обвів очима аудиторію. – Так, у нас не зовсім звичайний інститут, до нього важко вступити, це кузня кадрів, наш диплом відкриває багато дверей. Тому, звісно, хочеться сподіватися на все найкраще. І справді, доля вашого курсу, без сумніву, буде значно благополучнішою, ніж доля ваших ровесників із якогось провінційного вишу. Але все одно… – і він розвів руками.

– Що ви маєте на увазі? – запитала та сама дівчина з першого ряду; у цьому «все одно» вона почула загрозу.
– І все одно, – повторив він, – статистика невблаганна. Із ста десяти осіб на вашому курсі лише десять або п’ятнадцять досягнуть тих чи інших вершин. Утішайтеся: це дуже багато! У провінційному виші таких буде одна людина, а може, й пів людини на випуск. Більшість буде на хорошому середньому рівні. Приблизно чверть – на дуже середньому. Голодувати-жебракувати не доведеться, але – від авансу до зарплати. З хліба на квас. На жаль, осіб п’ять, а може, й сім із вас узагалі зійдуть із кола. Грубо кажучи – збідніють і сп’ються, перетворяться на повних нікчем не лише в соціальному, а й у людському сенсі. Так, і в людському теж, не кривіть носи! А що ви хочете від алкашів-нероб чи від веселих питущих дамочок? Вибачте. Я не маю на увазі нікого конкретно, особливо зараз, коли ви всі такі світлі, радісні, чисті й бадьорі. Але соціальну статистику не обдуриш. Ці люди сидять ось тут, у цій аудиторії. Тільки не треба вдивлятися у своїх друзів! – усміхнувся він. – Усе одно не вгадаєте.

Він пройшовся по залу і продовжував:
– Але не все так страшно! Тепер подивимося на правий хвіст розподілу, де зібралися найкращі. Щойно прийняли закон про кооперацію. Люди отримають можливість заробляти дуже великі гроші, займатися бізнесом, не боячись кримінальних статей. Отже, один із вас буде багатий, причому не по-нашому, по-радянськи, де 700 рублів на місяць вважається захмарним доходом, а на світовому рівні! Він стане мультимільйонером або навіть мільярдером. Старі друзі просто фізично не зможуть із ним зустрітися – він житиме десь в Альпах, за багатошаровими кордонами секретарів і референтів. Тож попросити в нього до зарплати – не вийде. І ще серед вас щонайменше два мільйонери. Дівчата! – засміявся доцент. – Не крутіть головами! Не знайдете! А якщо раптом вам здасться, що ви вгадали, – не прагніть вийти за них заміж ось прямо зараз. Тому що вони років у сорок із вами розлучаться і знайдуть собі юних красунь. Моя порада – ну їх до біса.
Я не запитував у кадрах ваші особові справи, але я майже впевнений – серед вас є діти керівних працівників, у тому числі й високого рівня. Більше двох? Троє? Чудово. Мені абсолютно не важливо, хто це. Важливо інше – ніхто з них не досягне рівня свого тата чи дідуся. Один буде так-сяк, середній клас. Другий – начебто багатий, але теж не дуже. А ось один із них потрапить «на лівий хвіст». Тобто зійде з кола, збідніє, сп’ється. Сумно? Мені теж.
Напевно, серед вас є закохані парочки. Можливо, хтось уже встиг одружитися, а хтось тільки збирається. Що ж! Не менш як п’ять пар щасливо доживуть до срібного весілля і житимуть далі, в любові й вірності, в оточенні дітей і онуків. Але будуть і розлучення – і прості, і жахливі.

– Жахливі – це як? – запитав хтось.
– Жахливі в сенсі підлості, злоби, обману й жадібності. З поділом майна, з вимогами повернути назад весільні подарунки, з раптовим вивезенням дітей і взагалі з використанням дітей у сварках. Як це у Льва Толстого: «Вона билася Лідою, нашою молодшою донькою, а я бився Васею, старшим сином». Але біди з дітьми тут тільки починаються. У когось син зв’яжеться з криміналом і сяде, у когось донька вийде заміж у дуже пихату сім’ю, яка не захоче знати її маму з татом. Скільки горя, скільки сліз! Але цим покинутим батькам або батькам дітей-злочинців заздритимуть інші.

– Хто? Чому?
– Ті, у яких народяться діти-інваліди.
– Такі у нас теж будуть?
– Дві сім’ї, – сказав доцент. – І це будуть дві різні долі. Одна сім’я присвятить життя своїй дитині. А інша – віддасть її, як би це висловитися, до спеціалізованого закладу. В обох сім’ях батьки врешті розлучаться. У першій – закінчаться сили, у другій – замучить совість і взаємні докори. Але й це ще не все. Комусь буде суджено поховати свою дитину підлітком. А комусь – уже майже зовсім дорослою людиною, студентом.

– Сумно-то як…
– А ще сумніше, – кивнув доцент, – що деякі з вас не доживуть до п’ятдесяти років.
– Ну і що нам тепер робити?
– Власне, робити тут нічого. Але я зможу вам трохи допомогти. У нас залишилося трохи часу до кінця лекції. Я піду, а ви розберіть собі ці ролі. Хто на що згоден. Можливі компенсації: наприклад, багатство в обмін на зраду і грабіжницьке розлучення. Або кохання в обмін на бідність. Ну і так далі. Напишете на листочках і здасте мені. Імена-прізвища не обов’язково. Я розберуся.
Він швидко вийшов із аудиторії.

Студенти загомоніли. Хтось легковажний сказав, що це просто жарт. Хтось розумний – що сто десять осіб – це занадто маленька група, щоб на ній усе відобразилося. А один хлопець раптом сказав, що присягається взяти собі хворих дітей і ганебне розлучення – але за умови, що він стане мільярдером. «Який хитренький!» – засміялися всі.
Мільярдером він, до речі, став; діти в нього були здорові, і дружина вірна. Але, пам’ятаючи цю розмову і свою клятву, він віддавав величезні суми на дитячі лікарні та школи-інтернати.

А його однокурсник, онук міністра і на короткий час навіть компаньйон, розорився вщент і потроху спивався. Сидів у забігайлівці на П’ятницькій і розповідав своєму нерозлучному дружкові – теж колишньому однокурснику – як його обікрала дружина при розлученні. Чи то сміявся, чи то плакав: «А яка ж любов була! І головне – наша дівчинка, генеральська онучка!». Вивезла з квартири все, включно з електричними розетками і карнизами для штор. І самі штори теж. І дітей. Ще він розповідав, що недавно обдзвонював старих приятелів – і все вийшло, як цей Гаврило казав: «Пашка спився, Санька помер, Лідка теж тю-тю, у Вєрки і Вовки син сидить, Боб без роботи, а ось Авер’ян – ого! Віце-губернатор. Але він один такий. Ну і так далі. Усе вірно мужик сказав. Статистика!».

– А знаєш, хто був цей доцент Архангельський? – раптом запитав дружок. Присунув обличчя і прошепотів: – Архангел Гавриїл!
– Ну? – здивувався онук міністра. – Ось воно що, значить… – потім подумав і похитав головою. – Ні! Ні-ні-ні! Нісенітниця. Архангели такими не бувають. Це вона, ось ця… нещадна соціальна статистика.
– Невблаганна і нещадна! – кивнув дружок і пішов до прилавка за наступною чаркою».

Автор: Денис Драгунский
Переклад: Grok

Так. Як то кажуть "Не все сталося, як гадалося"

 

[E.N]

Подивилася трохи на пробу "Острів Харпера", пішла подивитися для порівнення "9 тіл", і залишилася дивитися "9 тіл"
Тут інтрига поєднана ще з початком, як у "Лост", тому цікавіше.
Згадала один з улюблених романів, "Дух джунглів", українською мовою. "Літак падає! Ви уявляєте це казкове свинство?" 😟

Є свіженький скандинавський

 

[Іронія]

А ви ж дивилися Видозмінений вуглець? Я зараз читаю і, на жаль, виявилося, що не дуже забула фільм. Тобто переказати я його не зможу, але по ходу читання згадуються сцени. І ось щойно взагалі хто вбивця Втім читати все одно цікаво.

 

[Іронія]

До речі, зараз мені не вистачає Айвенго, щоб розповів, що все у житті марнота. Такий в мене настрій.

 

[E.N]

До речі, зараз мені не вистачає Айвенго, щоб розповів, що все у житті марнота. Такий в мене настрій.

 

[Ф'яметта]

До речі, зараз мені не вистачає Айвенго, щоб розповів, що все у житті марнота. Такий в мене настрій.

Вчора бачила у нього підходящий допис у чаті. (це з ФБ, група "Вуса ОШО")

"Дарина каже: я покинула вживати алкоголь, бо очікування від наслідків його вживання дуже завищені.
Алкоголь не справджує сподівань.

Ой, дитино, кажу... - То тобі лише 34.
А в 55 навіть смажена картопля сподівань не справджує.
Та й секс сподівань не справджує.
І вобшче - нічого не справджує сподівань...
Як казав Будда нічого на світі не варте твоїх сподівань.

Буває, ждеш ждеш нового дня, а потім прокидаєшся, думаєш:
та нафіг він потрібен?"

 

[Ф'яметта]

Є свіженький скандинавський

Сьогодні додивлюся "9 тіл у мексиканському морзі", і почну цей

 

[E.N]

Хто пасочки спік?

 

[Ф'яметта]

 

[Ф'яметта]

Хто пасочки спік?

Ти ж наша господинечка.

Я ні, лінуюся Купили декілька штук, і зараз ще хочу поїхати в одну крамницю, там красиві паски

 

[Ф'яметта]

А ви ж дивилися Видозмінений вуглець? Я зараз читаю і, на жаль, виявилося, що не дуже забула фільм. Тобто переказати я його не зможу, але по ходу читання згадуються сцени. І ось щойно взагалі хто вбивця Втім читати все одно цікаво.

Я так і не дивилася, хоча декілька разів збиралася То відволікав серіал "Світ дикого заходу", то ще щось подібне..

 

[Іронія]

Хто пасочки спік?

Я насмажила млинців