Про похудєніє
Як сказала б одна моя одеська сусідка з нижнього поверху — шото ти, Люська, ведеш актівную половую жисть… Таки да, лежу на підлозі в коридорі, почті шо, як в модньому купе Укрзалізниці для жєнщін, потому шо без трусів.😀 Бо тривогу проспала, а прокинулась вже під канонаду та вискочила в чом була. І думаю щас, що треба було б піти одягнути щось прілічне, вдруг яка людина трапиться, а я в стилі ню на картині мєстного художника а-ля Рубенс. А тоді думаю, та хай, бо свистять мопеди пріблізітєльно так, як у мого батька на дачі, коли якийсь шлімазл його вночі поцупив. Вікна у нас на районі французські, щоб по-модньому, по-панорамному, тому це іранське гімно з наших гімняних вікон не лише чути, а й хорошо видно. Воно то канєшно, потому шо щож… В жизні всігда єсть положитєльні моменти, кажуть екзистенціалісти. Ну це люди такі, научні. Вони праві, бо привезла я місяць тому з Європи лишніх п‘ять кіло на животі, що сильно мені муляло, коли я вдягала спідницю, а у нас на районі серед модніх, це не котірується, бо всі тут тонкі, як віник в руках подільськоі дворнічки, і звонкі, як робота ППО. Тому я сильно комплексувала. Активна ночна половая жизнь, до дрожі (од страха) по всєму тєлу, кудись діла ті п‘ять зайвих кіло. Без охуітєльних дієт, та без істязающих тренажерів… Тому такі да, шукайте в усьому позитив. Як казала моя одеська сусідка баба Галя: імєйтє спокойно дишать носом і нє устраівать вирваниє годи із єлє оставшихся днєй😄
https://www.facebook.com/lucie.madame