Попалась на глаза такая заметка:
На Київщині повноцінне Дике Поле.
В одному лише невеличкому лісі під селом, за яке йдуть бої, нарахував - ЗСУ, НГУ, тероборона, поліція, декілька славетних добробатів, ГУР, СБУ, якісь загадкові спєци з дивними калашматами та просто мутні тіпи зі зброєю.
Вся ця двіжуха невпинно переміщується, вступає в бій та виходить з нього, когось привозять, когось увозять, і всі періодично намагаються намутитись зброєю у ворогів або союзників.
Зв’язку немає ні в кого і ні з ким, єдине командування мішпухи якщо десь і існує, то все одно нічим особливо не командує, координація слабонереалізуєма – варто домовитись з кимось про спільні дії, як через декілька годин знаходиш на його місці іншого.
Ліс систематично піддається істеричним обстрілам противника різного ступеню інтенсивності і успішності, від чого всі розбігаються а потім збігаються заново в нових конфігураціях.
При спробах супротивника зайти в село його знищують, а потім мутні тіпи біжать під вогнем і збирають трофеї вимазуючись в крові. Хтось пре російські каски, хтось фоткає трупи, хтось пише бойові донесення.
На три російські бехи виїхав танк, роздовбав їх і поїхав кудись. Охуївшу піхоту накромсали з трьох боків невстановлені особи. Чий це був танк, де він взявся і куди дівся не зміг відповісти ніхто.
Єдина ідея, яка мов наріжний камінь об’єднує всіх – вбивати.
Це Козаччина. Це той самий вітер з Холодного Яру, в якого відсутній центр координації та постачання – звідки всі ці люди беруться, де вони озброюються і куди діваються не знають навіть вони самі.
