Re: Шо там у кацапов?
Здесь история ГУЛАГа, создание лагерей в 1919 году, Беломорканал, Сандармох, восстания в Воркуте и Кенгире:
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
ГУЛАГ був опорою СРСР. Українці зруйнували його
Мапа розташування концтаборів ГУЛАГу
15 квітня 1919 року Всеросійський ЦВК за підписом його голови Михайла Калініна видав декрет «Про табори примусових робіт». Перші такі табори з’явилися в Пертомінську, Холмогорах, Архангельську (Північні табори примусових робіт особливого призначення). Але ці місця було важко охороняти, вони були неперспективними для великої кількості ув’язнених. Тому погляди радянського керівництва були переведені на сусідні Соловецькі острови.
Соловецький табір особливого призначення був організований згідно з постановою РНК СРСР від 13 жовтня 1923 року (протокол №15) на основі Пертомінського табору примусових робіт. Йому було передано майно Спасо-Преображенського ставропігійного чоловічого монастиря, а сам монастир був закритий ще у 1920 році. У той час сюди відправляли відбувати покарання діячів УНР, отаманів петлюрівських повстанських загонів.
Оскільки радянському уряду необхідно було перекласти на когось відповідальність за власні прорахунки в економіці країни наприкінці 1920-х років, розпочали арешти так званих «шкідників» і «саботажників» («Шахтинська справа» 1928 рік).
На початку 1930-х років систему таборів поповнили інтелігенція, розкуркулені селяни. Ув’язнених на підставі постанови ЦВК і РНК СРСР «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності» від 7 серпня 1932 року в таборах називали «колосочницями» (селянки, які збирали на полі колоски), «голодними» (ті, хто отримали по 10 років ув’язнення за крадіжку навіть пів кілограма картоплі чи кількох яблук).
...
Прибуття учасників ОУН-УПА. Повстання у таборах
Консолідація політичних в’язнів в особливих таборах, а також прибуття до радянських концтаборів учасників ОУН і УПА після Другої світової війни кардинально змінили ситуацію в табірному житті. «Бандерівці ввели свої закони: за крадіжку хлібної пайки – смерть, за знущання над політичними – страта; вбивали також за доноси і зраду. Побутовики-кримінальники говорили: «Всіляких блатних бачили, але таких, як бандерівські блатні, ще не було!» – писав Олександр Солженіцин.
...
«Після повстання багато чого змінилося. Замість шостої ранку бригади виходять із табору тільки о восьмій. А близько п’ятої вечора всі вже повертаються. Бараки більше не замикаються, ґрати на вікна ніхто не ставить… Перегляд справ триває на повний хід… Строки майже в усіх випадках скорочуються на кілька років… Триває звільнення неповнолітніх та інвалідів…» − згадував Ференц Варконі.
Наказом від 16 вересня 1954 року міністра внутрішніх справ СРСР С. Круглова були скасовані особливі табори, які були реорганізовані у виправно-трудові табори. У 1956–1957 роках було ліквідовано два найбільших і найпотужніших табірних комплекси СРСР – «Норильлаг» і «Дальстрой». Було закрито й інші табори. 25 січня 1960 року наказом МВС СРСР № 020 було ліквідовано систему ГУЛАГу. Після цього така «рабська праця» вже ніколи не відігравала важливої ролі в радянській економіці.
Через відсутність потужної економіки та відставання від країн Заходу, СРСР намагався використати усі можливі засоби задля поставлених завдань індустріалізації, використовуючи при цьому працю в’язнів. Більшовики утримували владу за рахунок атмосфери страху, в якій жило тодішнє радянське суспільство, а величезна кількість в’язнів слугувала інструментом задоволення економічних потреб при відсутності достатніх капіталовкладень.
Влада сучасної Росії намагається замовчувати сталінські злочини, політичні репресії, переписує історію. Відбувається повзуче повернення до сталінізму, що відчутне і на окупованій частині території України.
