27.08.14 вторжение войск РФ

[Pauk]

 

[Pauk]

 

[Pauk]

 

[megapiksel]

Роман Цимбалюк
55 мин. ·
Встреча в "нормандском формате" будет.
Знаете, что произойдет после?
НИЧЕГО!!! Абсолютно ничего!
Все останется как сейчас.

 

[megapiksel]

Виталий Портников
1 ч. ·
Это то, что я годами пытаюсь объяснить под негодующий гогот активистов и просто порядочных людей – да, иногда государство столь слабо и бездарно, что единственным хранителем его суверенитета оказывается коррумпированный олигарх. А когда олигарх исчезает, оказывается, что и государства-то никакого нет, а есть союзная республика под российским протекторатом.

 

[Pauk]

Рынок земли: Рада сделала шаг к отмене моратория. Детали

Верховная Рада приняла в первом чтении за законопроект №2178-10, который отменяет мораторий на продажу земель сельскохозяйственного назначения. После долгих дебатов и блокирования трибуны, за такое решение проголосовали 240 народных депутатов: 227 депутатов от фракции Слуга народа и 13 внефракционных.

Как отмечается в пояснительной записке к документу, цель законопроекта - формирование законодательного поля для введения рынка сельхозземель, обеспечения конституционных прав граждан Украины на свободное распоряжение своей собственностью, создание прозрачных условий для приобретения в собственность земельных участков сельхозназначения гражданами и юридическими лицами Украины.

Согласно законопроекту:

- с 1 октября 2020 года отменятся запрет на продажу земель сельхозназначения всех форм собственности;

- право на покупку земли получают граждане Украины, теробщины, государство, юрлица Украины и иностранные граждане и лица без гражданства в случае приобретения в порядке наследования и обязанностью отчуждение участок в течение года;

- устанавливается правило, согласно которому до 1 января 2024 года не допускается приобретение юрлицами, бенефициарным владельцем которых являются иностранцы, лица без гражданства, юрлица, созданные по законодательству иному, чем законодательство Украины, иностранные государства, права собственности на земельные участки сельскохозяйственного назначения;

- устанавливается минимальная стартовая цена продажи земельных участков государственной и коммунальной собственности на аукционах на уровне не ниже нормативной денежной оценки;

- устанавливается ограничение на общую площадь земельных участков, которая может находиться в собственности. Ограничения не допускают приобретение в собственность более 35% сельхозземель объединенной общины, 15% сельхозземель области и 0,5% сельскохозяйственных земель Украины;

- обеспечивается право на выкуп участков для ведения фермерского хозяйства, принадлежащих гражданам на праве постоянного пользования и праве пожизненного наследуемого владения. Предусмотрена возможно выкупа с рассрочкой платежа до пяти лет. И прочее.

По мнению разработчиков проекта, введение ранка земли будет способствовать развитию аграрной отрасли, повышению стоимости сельхозугодий, привлечению инвестиций. Кроме того, введение рынка земли "позволит преодолеть … коррупцию, деградацию почв, обесценивание земель и тому подобное".

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.

 

[Pauk]

Потрібен справжній мир, а не його імітація

Володимир Василенко

Український народ хоче миру і керівництво України має прагнути досягнення миру, але не на умовах держави-агресора

Україну виснажує війна, яку майже шість років тому розпочала Російська Федерація, анексувавши український Крим та окупувавши окремі райони Донеччини та Луганщини. Через небажання очолюваного Владіміром Путіним кремлівського керівництва припинити агресію проти України, в центрі Європи жевріє міжнародний збройний конфлікт, який може перерости у пожежу широкомасштабної війни з непередбачуваними наслідками для всього світу.

Відповідно до вимог сучасного міжнародного права і здорового глузду, війну може і має припинити та держава, яка її почала, яка її продовжує, і збройні сили якої окуповують територію іншої держави, а саме Росія, а не Україна.

Отже, ключ від миру знаходиться в Кремлі. Натомість кремлівське керівництво, використовуючи своїх дипломатів, спецслужби та пропагандистську машину, нахабно спотворює факти, і цинічно звинувачує Україну у початку війни і прагне нав’язати їй умови миру, руйнівні для її незалежної державності.

На жаль, в Україні вигадки і забаганки Кремля поширює і підтримує його агентура, інфільтрована до українських владних структур, корисні ідіоти та 5-та колона, уособлена парламентською фракцією «Опозиційна платформа - За життя», одним з лідерів якої є кум Владіміра Путіна Віктор Медведчук і яку в народі звуть «окупаційна платформа».

Президент України Володимир Зеленський у своїх публічних заявах відмежувався від капітулянтських тез і закликів явно антиукраїнських сил, які вільно почувається і безкарно діють в Україні. Разом з тим, складається враження, що балотуючись в президенти і обіцяючи виборцям досягнення швидкого миру на Донбасі, Володимир Зеленський не був професійно проінформований про породжену російською збройною агресією ситуацію з українських позицій. Натомість, легковажно сподівався дійти порозуміння у питанні миру шляхом безпосередніх переговорів з Путіним.

Ці сподівання не справились. Їхні контакти обмежилась короткими телефонними розмовами, а не ґрунтовними переговорами. Навіть публічні ремарки Путіна щодо Зеленського після обрання його президентом України були на межі зневаги і аж ніяк не свідчили про бажання російського лідера домовлятись про щось на рівних.

Російська сторона дала зрозуміти, що зустріч двох президентів може відбутися лише у Нормандському форматі, тобто за одночасної участі у Німеччини і Франції, і лише за умови попередньої згоди України на імплементацію в українське законодавство так званої «формули Штайнмайєра».

В практичному плані це означало, що Росія ще до переговорів почала вимагати від України попередньої згоди на виконання положень політичної частини Мінських домовленостей, несумісних з Конституції України та її унітарною формою державного устрою. Генетично «формулі Штайнмаєра» передував «план Сергія Лаврова», міністра закордонних справ Російської Федерації. Невдовзі після початку збройної агресії проти України та окупації Криму, він ще 5 березня 2014 року під час зустрічі в Лондоні з державним секретарем США Джимом Керрі висунув такі умови "мирного" врегулювання:

непідписання Україною угоди про асоціацію з ЄС;

перенесення дати Президентських виборів з 25 травня 2014 року. на пізніший термін;

відмова України від членства в НАТО;

федералізації України;

надання російській мові статусу другої державної мови.

Через провал «бліцкригу» і відмови США та західних демократій підтримати «план Лаврова», його окремі суттєві елементи у дещо модифікованому вигляді були пізніше включені до Мінських домовленостей. Їхні відповідні положення і є основою «формули Штанмайєра», яка передбачає проведення виборів на окупованих Росію українських територіях та запровадження там особливого статусу.

Мінські домовленості, нав’язані Україні силою, стали політико-дипломатичною пасткою, дверцята якої попередньому президентові України Петру Порошенко вдавалося тримати відкритими. Очолювана Володимиром Зеленським нова влада виявила схильність до згоди на застосування «формули Штайнмайєр». Якщо він остаточно погодиться імплементувати цю формулу в національне законодавство, двері пастки зачиняється і Україна опиниться у глухому куті. В практичному плані це означатиме капітуляцію несумісну зі статусом України як незалежної унітарної держави.

Український народ хоче миру і керівництво України має прагнути досягнення миру, але не на умовах держави-агресора. Мир на умовах Кремля підриватиме єдність країни, унеможливить здійснення її євроатлантичного цивілізаційного курсу, створюватиме атмосферу хаосу і напруженості в суспільстві, породить небезпеку дезінтеграції України.

Більшість українців не сприймають і ніколи не сприймуть ганебних і небезпечних для українського суспільства і незалежної державності України умов миру. Про це переконливо свідчить виникнення в Україні «Руху опору капітуляції», в якому сьогодні беруть активну участь десятки тисяч громадян України в усіх її регіонах. Їх морально підтримує більшість українського суспільства.

Активістами Руху опору капітуляції є багато відомих представників української провідної верстви. За їхньої участі в рамках руху було розроблено два важливих документи, а саме:

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.

При їхній розробці були використані опубліковані в Тижні аналітичні матеріали і статті, присвячені питанню відсічі і подолання наслідків російської збройної агресії проти України. В цих документах викладені ключові елементи позиції України та комплексне бачення модальностей досягнення мирного врегулювання на підставі вимог загально визнаних принципів міжнародного права і у відповідності із життєво важливими національними інтересами України.

Ініціативи РОК не спрямовані ні проти влади в цілому, ні проти Президента України персонально. Вони зумовлені бажанням надати йому потужну і широку суспільну підтримку, зокрема з боку чисельною спільноти добровольців, військовиків, волонтерів і всіх, кому не байдужа доля України і хто готовий її боронити. Президент України Володимир Зеленський має спиратися саме і насамперед на волю української більшості, ведучи перемовини про мир у будь-яких форматах. Волю української більшості повиннна врахувати і Тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради України(17 жовтня 2019 року Верховна рада України своєю постановою номер 2268 утворила Тимчасову спеціальну комісію з питань формування і реалізації державної політики щодо відновлення територіальної цілісності та забезпечення суверенітету України.), яка має напрацювати рекомендації щодо позиції української делегації на майбутніх мирних переговорах у Нормандському форматі.

Опертя Президента на українську більшість і думку парламенту посилить переговорну позицію України. Маючи підтримку народу і парламенту, Президент України повинен проявити мудрість, далекоглядність і твердість у захисті інтересів України на дипломатичному фронті. Успіхові переговорів сприяли б консультації з нашими партнерами з метою забезпечення їхньої підтримки України на майбутніх переговорах.

Україні і світові потрібен справжній номер, але його імітація.

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.

 

[Pauk]

Закон про полонених на фінішній прямій

Ганна Чабарай

В Україні таки з’явиться закон про захист політв’язнів, заручників та військовополонених

За понад п’ять років російської агресії майже 3 тисячі українців пройшли через незаконне ув’язнення силовими органами Росії чи підконтрольними їй бойовиками, значна частина лишається в полоні досі. За даними правозахисників, у Росії, Криму та на окупованій частині Донбасу зараз утримуються щонайменше 87 політичних в’язнів, 120 цивільних заручників та 28 військовополонених. Коли декого з них вдається повернути, вони часто стикаються з серйозними проблемами: необхідністю медичної, психологічної допомоги, відсутністю житла, особливо ті, хто раніше мешкав на окупованих територіях, втраченою роботою, боргами перед банками тощо. Родини полонених також потребують підтримки, зокрема, фінансової, аби платити за послуги адвокатів, відвідувати бранців чи надсилати їм передачі.

Зараз вони можуть розраховувати хіба що на точкову допомогу від держави, звертаючись індивідуально до місцевих адміністрацій чи інших органів влади. Спроба врегулювати допомогу заручникам відбулася на початку 2018 року після повернення 73 полонених: їх організовано відправили на лікування. Також тоді Кабінет міністрів прийняв постанову про виплату цим людям по 100 тис. грн, але не всі й не одразу змогли їх отримати через бюрократичні перепони: уряд ніяк не міг створити спеціальну комісію для розподілення грошей.

У цілому правозахисники та родичі політв’язнів близько трьох років вимагають від влади системного рішення проблеми з допомогою полоненим та їхнім сім’ям. У парламенті було зареєстровано кілька законопроектів, один із них – №8205 – навіть ухвалили в першому читанні. Правозахисні громадські організації вважали цей документ недосконалим, проте підтримали його, щоб на цій базі до другого читання створити якісний проект.

Проте після зміни влади новостворене Міністерство у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб (Мінвет) взялося розробляти новий проект закону про захист полонених, залучивши до роботи правозахисні, громадські організації, родини ув’язнених. Законопроект «Про соціальний і правовий захист осіб, позбавлених свободи внаслідок збройної агресії проти України» презентували громадськості. Як наголосила керівниця Мінвету Оксана Коляда, це не кінцевий документ, а перший крок до публічного обговорення закону.

Законопроект охоплює три категорії осіб: цивільні заручники, захоплені на окупованих територіях, політичні в’язні, яких ув’язнили офіційні органи РФ, та військовополонені – усі, хто воював і потрапив у полон. За словами координаторки благодійного фонду Stabilization Support Services Ірини Лоюк, у законопроекті намагалися врахувати не тільки сьогоднішню ситуацію, а й імовірні інші випадки російської агресії проти України, зокрема, й нюанси із захопленням українських громадян в інших державах, як от у Білорусі.

У документі передбачається одноразова грошова допомога родинам полонених, яка виплачується щороку. Також одноразова виплата передбачена людям, які повертаються з полону. Крім того, вони матимуть право на безоплатну медичну та психологічну допомогу. Сприяння в працевлаштуванні включатиме ваучер на перенавчання і підтримку в пошуку роботи. На час ув’язнення за полоненими зберігатиметься їхнє місце роботи, а термін позбавлення свободи буде зараховуватися до трудового стажу. Звільнені бранці та їхні діти матимуть право на безплатну освіту. Їм відшкодують витрати на адвокатів та вторинну (після звільнення) правову допомогу. У списку також відстрочення платежів за зобов’язаннями, звільнення від сплати податків, від необхідності гасити кредити і проценти перед фінансовими установами, забезпечення тимчасовим житлом людей, які його потребують. «Ми також намагалися вписати в закон можливість не розглядати в суді справи, які стосуються людей, позбавлених волі, щоб не траплялося ситуацій, що людина, повертаючись із полону, залишається без житла абощо», – пояснила Лоюк.

Як закон працюватиме: створюється міжвідомча комісія, яка визначатиме, чи належить людина до осіб, позбавлених волі внаслідок агресії. Також впроваджується реєстр таких осіб, за який відповідатиме Мінвет. Закон буде стосуватися усіх, хто потрапив у полон внаслідок російської агресії, зокрема, тих, хто вже повернувся. Проте він не розповсюджується на осіб, які за рішенням суду винні в злочинах проти України.

Правозахисники підтримують такий законопроект і вважають, що він допоможе як полоненим, так і всім, хто за них бореться. «Досі проблеми політв’язнів вирішуються в ручному режимі, бо комусь вдається вибити допомогу, оплату адвокатів, гроші на передачі, поїздки сімей в суди, комусь не вдається. Ця проблема не вирішується. Дякуємо правозахисникам, які впродовж п’яти років допомагають і не стоять осторонь. Це проблема держави, вона має вирішувати ці проблеми кардинально. Необхідні загальні правила, умови, зрозумілі й робочі», – зазначив адвокат Едем Семедляєв, який захищає політв’язнів в окупованому Криму.

«Ми займаємося соціально-психологічною підтримкою, яка включає підтримку рідних, які чекають, носять передачі заручникам, а також підтримку після того, як люди звільняються. Їм треба десь жити, особливо якщо це цивільні, житло яких залишилося на окупованих територіях, їм треба якось виживати. Багато людей після полону каже, що вони опинилися в іншому полоні. Бо вони не мають можливості отримати психологічну реабілітацію, вони знову мають виживати, боротися з банками, якщо мали кредити чи були підприємцями, боротися за здоров’я, на яке не вистачає грошей. Я дуже рада, що цей законопроект передбачає не тільки допомогу заручникам після звільнення, а допомогу родинам, які чекають і борються за їхнє звільнення. Мені дуже важливо, що в законі немає розділення людей на тих, кому допомагають, і кому ні, як було до сьогодні. У цьому законі ми вперше об’єднуємо людей, які страждають від незаконних затримань, і їхніх рідних», – говорить керівниця благодійної організації «Блакитний птах» Анна Мокроусова.

Після ухвалення законопроекту Україна також унормує статус військових, які потрапили в полон бойовиків під час збройного конфлікту – їх визнають військовополоненими, хоч у міжнародному гуманітарному праві цей термін має дещо інше значення. «Коли Росія захопила українських моряків у листопаді 2018 року, уряд заявив, що вони військовополонені. Така кваліфікація надається відповідно до норм Третьої Женевської конвенції, яка розповсюджується на міжнародні збройні конфлікти. Військовополонений, відповідно до гуманітарного права, – це завжди особа, яка належить до збройних сил сторони конфлікту. Сторонами конфлікту є Україна та РФ. Саме тому не було консенсусу стосовно осіб, які утримуються на території «Л/ДНР»: вони не можуть бути стороною міжнародного конфлікту, лише неміжнародного. Щоб не було дискусій, маніпуляцій і нерівного ставлення до полонених, в законі створили визначення «військовополонений», яке включає всіх представників Збройних Сил України та інших воєнізованих формувань. Ми акцентували на тому, що всі військові, захоплені під час збройного конфлікту, будуть мати такий статус. У держави є свобода розсуду кваліфікувати як військовополонених усіх, кого вона вважає за потрібне. Ми вирішуємо, що такими особами будуть усі, хто зі зброєю в руках захищає територіальну цілісність України», – пояснив юрист Української Гельсінської спілки з прав людини Максим Тимочко. За його словами, визначення військовополоненого в національному законодавстві не буде впливати на визначення, яке міститься в Женевській конвенції.

Робота над текстом закону продовжується, зокрема, працює робоча група з питань зниклих безвісти на Донбасі та військових і цивільних заручників (полонених), у яку входять представники різних міністерств. Мінвет закликає колишніх бранців та родичів полонених долучатися та висловлювати пропозиції. Очікується, що законопроект встигнуть внести в парламент та ухвалити до кінця року, аби міністерство могло взятися за імплементацію.

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.

 

[Pauk]

Великий стрибок 2.0

Олег Фея

Велетенські бюджети, залучення діаспори й технологічне шпигунство. Що лежить в основі китайського наукового дива

У романі китайського письменника Лю Цисіня «Проблема трьох тіл» описано поневіряння дівчини, батька якої, професора теоретичної фізики, вбили хунвейбіни за відмову визнати теорію відносності «буржуазним антиреволюційним забобоном». Саму героїню, астрофізика за освітою, відправили в трудовий табір, але через кілька років уряд дозволив їй повернутися до досліджень за умови розкаяння в «гріхах батька». Держава швидко зрозуміла, що таке брак кваліфікованих науково-технічних фахівців, і стала шукати їх по концтаборах.

Прообразом головного персонажа книжки, ймовірно, став Чжан Зонсуй, теоретичний фізик, фахівець із квантової теорії поля, який працював із Нільсом Бором та Вольфґанґом Паулі, був співробітником Кембриджа й Прінстона. У 1948-му він повернувся до Пекіна, невдовзі його обрали членом Китайської академії наук, але на початку «культурної революції» Зонсуя заарештувала «червона гвардія», і він вкоротив собі віку. Під час «культурної революції», що розпочалася 1966-го, наукова й освітня системи Китаю були зруйновані: з перших днів влада закрила школи та університети. І хоча початкову та середню школу згодом відновили, більшість університетів не працювали до 1972 року, а вступні іспити повернули лише 1977-го після смерті Мао Цзедуна, доти була поширена система рекомендацій від армії, фабрик та сільських громад. 142 тис. учителів та викладачів вишів, 53 тис. науковців відправили до таборів, багатьох закатували до смерті. Репресіям піддали 500 із 674 професорів медицини, які працювали в закладах Академії наук.

Нині Китай другий у світі за видатками на дослідження за паритетом купівельної спроможності (понад $400 млрд) та кількістю наукових статей, а за цитуваннями майже наздогнав США. За 40 років після руйнівної «культурної революції» він став науковим гігантом, його успіхи тісно пов’язані з економічним зростанням, вливанням величезних коштів та роботою з діаспорою. При цьому китайська наука відносно закрита, відома сумнівними з погляду етики дослідженнями (як-от народження генетично модифікованих дітей), а деяких науковців підозрюють у технологічному шпигунстві.

Засади розвитку Китаю заклав у 1978-му Ден Сяопін у політиці «чотирьох модернізацій». До пріоритетних напрямів розвитку влада зарахувала сільське господарство, промисловість, оборону, науку та технології. У науці перевага віддавалася прикладним дослідженням. Завдяки програмі «Дві бомби, один супутник» у 1964 й 1967 роках КНР підірвала ядерну та водневу бомби, а перший штучний супутник запустила в 1970-му. Вчені та інженери, які працювали в оборонній промисловості, освіту здобули переважно на Заході й були відносно захищені від репресій. Завдяки їм країна не втратила остаточно свій науковий потенціал.

Китайська влада зробила ставку передусім на освіту. У 1970-му в країні було лише 47 тис. студентів, тоді як у 2017-му вищу освіту здобули 7,3 млн осіб, а кількість студентів оцінювалася в 28 млн. У 1990-х держава започаткувала «Проект 211», у межах якого з 1996-го по 2000-й розподілила $2,2 млрд серед 100 найкращих вишів, щоб наблизити стандарти викладання до світового рівня. «Проект 985» сконцентрувався на 39 університетах, серед яких Пекінський та Університет Цінхуа мали пріоритетне фінансування. На сьогодні ці два виші, а також Науково-технічний університет у місті Хефей стабільно включені до рейтингів найкращих вишів світу, у них навчається приблизно 100 тис. студентів, кожен десятий із яких приїхав здобувати освіту з-за кордону. Дев’ять університетів із «Проекту 985» об’єднали в елітну Лігу С9, що продукує 20% академічних публікацій країни, забезпечує 30% цитувань та освоює 10% усіх видатків на дослідження. Китай позиціонує її як власну Лігу плюща. У 2015-му стартував план із подвоєння університетів першого класу, згідно з яким до 2050 року в країні має працювати 42 провідні світові навчальні заклади.

У Лізі С9 працює більшість залучених професорів і науковців за програмою «Тисяча талантів». Із 1978 року на навчання за кордоном, здебільшого в США, виїхало 6 млн китайців, і мета цієї програми — повернути найкращих із них для проведення досліджень на батьківщині, хоча фінансування отримують і визнані іноземні науковці. Програма гнучка, залучає дослідників віком до 55 років для постійної роботи в Китаї, а також видає короткочасні гранти, і тоді науковець має проводити в китайських університетах хоча б два місяці на рік. За 10 років понад 7 тис. китайців із діаспори та іноземних дослідників стали лауреатами таких грантів. На старті їм видають $142 тис. із можливістю отримати ще більше фінансування. Як повідомляє South China Morning Post, і без цієї програми чимало китайських науковців та інженерів повертається додому: у 2017-му навчатися за кордон поїхало 608 тис. студентів, а повернулося 481 тис.

Торік Національна рада з розвідки США заявила, що програма «Тисяча талантів» орієнтована на технологічне шпигунство, а одержувачі грантів — це «сплячі шпигуни». Зі звинуваченнями в шпигунстві пов’язують самогубство американського фізика китайського походження Шоучен Чжана, одного з найшанованіших у світі дослідників топологічних ізоляторів і власника інвестиційної компанії Danhua Capital із капіталізацією $400 млн. Він був членом експертної ради «Тисячі талантів» і співпрацював із технологічним гігантом Huawei, що перебуває під пильною увагою американських спецслужб.

Нові матеріали, генетичні дослідження, штучний інтелект, квантові технології — усе те, що може бути корисним в індустрії та обороні, лишається у фокусі китайських посадовців, які відповідають за наукову політику. Цього року бюджет на науку та технології в КНР прогнозується на рівні $470 млрд (державні видатки та інвестиції від бізнесу), а це 22% загальносвітових видатків, більше тільки в США ($550 млрд). За державними інвестиціями в матеріалознавство, комп’ютерні технології, енергетику, сільське господарство країна посідає друге місце у світі. Тоді як у дослідженнях клімату та екології частка Китаю не перевищує 1% (у США та Німеччини відповідно 37% і 26%).

Про прикладний характер китайської науки свідчить і той факт, що серед усіх опублікованих за останні 20 років статей 34% припадає на інженерію, по 20% — на матеріалознавство, фізику та астрономію, 13% — на хімію. Торік серед усіх опублікованих у світі наукових статей за згаданими напрямами частка Піднебесної становила близько третини, тоді як соціальні науки, психологія, гуманітаристика — лише незначний відсоток. При цьому китайська наука не така вже й затребувана у світі: понад 50% цитувань надходить від китайських дослідників, а в деяких галузях, як-от матеріалознавство, близько 60%. Для порівняння: рівень самоцитувань у цій галузі в США не перевищує 35%.

Завдяки велетенським бюджетам у Китаї практикується грошова винагорода для дослідників, які публікуються в провідних журналах. Це сумнівна практика, наслідком якої є великі корупційні ризики. За останні 15 років чисельність науковців у країні зросла втричі, тоді як кількість публікацій майже у 20 разів. Науковці отримують від кількох тисяч до $165 тис. залежно від рейтингу журналу. Вони вмотивовані написати якнайбільше статей і просунути їх у провідні журнали. Якість таких досліджень відходить на другий план. Серед них можуть траплятися й справді проривні роботи, але більшість посередні, зроблені нашвидкуруч заради винагороди. На ринку з’явилася велика кількість компаній, які за гроші допоможуть опублікувати статтю, розквітла індустрія «хижих» журналів. До того ж у більшості університетів винагороду отримує лише перший автор статті, з чим також пов’язані корупційні ризики, використання адмінресурсу й нездорова конкуренція в колективах.

Піднебесна показує амбіції і в космосі, профінансувавши торік власну космічну програму на $8 млрд. 3 січня місія «Чан’е-4» висадила на зворотному боці Місяця ровер, згодом китайці планують відправити на супутник Землі пілотовану експедицію. До 2020 року мають намір закінчити космічну орбітальну станцію, а також запустити власну систему навігації на противагу GPS. Хоча Китай декларує суто наукові цілі, зрозуміло, що власна навігаційна система буде корисна насамперед військовим.

Ще з часів Ден Сяопіна Китай зробив ставку на розвиток науки та технологій, пов’язавши з ними економічний добробут. Хоча за формальними показниками (кількість статей, цитувань) він поступово виривається у світові лідери, якість китайської науки викликає чимало запитань через систему адміністрування та сумнівну комерційну мотивацію досліджень. Утім, слід визнати, що за 40 років Піднебесна зробила велетенський стрибок від країни зі зруйнованою науковою галуззю до гіганта, що залишив позаду чимало західних держав.

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.

 

[Pauk]

Пригоди українськомовної дитини в українському місті

Христина Коціра

ПРО ВОРОНУ, КОТРА НЕ ХОЧЕ БУТИ БІЛОЮ

Мене звати Ніна. Мені 8 років. І я страждаю від того, що моя рідна мова – українська.

Все почалося, тільки я стала щось розуміти і розмовляти – просто на вулиці, коли мене запитували “где твой папа?” (дорослі чомусь люблять ставити такі чудернацькі питання). Я не розуміла, що від мене хочуть, бо “папа” – це ж “до побачення”. Махала собі ручкою, а вони дивилися на мене – “дивна дитина, чого вона махає”. І продовжували питати: “Где твой папа?” Я далі собі мило робила “папа”. Аж поки одного дня не дійшло: “папа” – це “тато”! Еврика!

Далі почала дослуховуватися: на вулиці, на майданчиках, в магазинах майже всі розмовляли не так, як у нас вдома. Потім діти, з котрими я гуляла, почали ходити на якісь розвивальні заняття. І тільки я не пішла. Мама обдзвонила всі центри, що були поряд з нами, але там заняття проводили лише чужою мовою. І мене на них не віддали.

Потім був дитячий садок. Звичайний. Поряд з домом. Майже всі діти і там розмовляли іншою мовою. Я почала в них вчитися. Виходило спершу погано – “о, смотрітє, какая бджєлка літаєт”. Тато казав, що це жахливий суржик і що мене треба негайно забрати з дитсадка. Знайшов інший. Далеко від дому, для львівської “діаспори”. Там всі діти були з українськомовних сімей, але також там була велика черга і потрапити туди було неможливо. Тож я лишилася в старому садочку.

За рік, в три з хвостиком, я вже цілком нормально розмовляла двома мовами. І чітко зрозуміла, що є українська та російська. Моє життя текло в двох ставках: вдома з батьками – в українськомовному, поза домом – в російськомовному. В садочку на заняттях та святах була, звісно, українська. Але, як каже мама, мова – наче декорації в театрі. На сцену їх виносять під час вистави, тільки вистава закінчується, ховають подалі як непотріб.

Я стала питати в батьків, чому ми розмовляємо не такою мовою, як усі. Вони відповідали: “Ми розмовляємо українською, бо ми – українці і живемо в Україні”. Мені ставало ще незрозуміліше, і я доколупувалася далі: “А всі інші люди навколо – росіянці?” І батьки щось говорили про складну історію, що так склалося, але саме нам важливо любити і берегти свою мову. Але я не хотіла бути білою вороною, не такою, як всі.

Коли трохи подорослішала, мама все ж віддала мене на гуртки – гімнастику та малювання. Їх вели російською, але мама махнула рукою – та хай вже буде. До “Правиці” – чи неєдиного україноцентричного розвивального центру для дітей – ми так і не доїхали. Тато вирішив, що не варто поміщати мене в “тепличні” умови, бо світ навколо мене не розмовляв українською і ми мали вижити в цьому світі.

У шість я пішла в школу. Все було звично і як завжди. Уроки – українською, все, що поза ними, – російською. Одна мова – до дзвінка, інша – після.

Хоча ні. Уроки фізкультури у нас – російською. В третьому класі мама не витримала. Зустріла завуча і попросила, щоб та поговорила на цю тему з вчителем фізкультури. Мовляв, він мусить бодай намагатися проводити уроки українською, як вимагає Закон України “Про освіту”. Закінчилася історія тим, що фізкультурник спіймав мене в коридорі і сказав: “Нина, ты что, русского языка не понимаешь, что я должен с тобой на украинском разговаривать? Твоя мама настучала на меня завучу”. Мені було неприємно і прикро… Уроки він продовжує у нас проводити. Російською.

Скажу вам чесно, батьки мене сильно з мовою “напрягають”. Вони хочуть, аби я всюди розмовляла лише українською. А ще мене злить дідусь. Він каже, що російська – це мова Путіна, а Путін на нас напав, забрав Крим, веде війну на Донбасі, вбиває людей. А я йому відповідаю, що буду нею розмовляти, бо так роблять всі навколо.

Буває, і вдома граюся російською. Знаєте, чому? Російська – символ крутості. Я люблю гурт “Время и Стекло”, а вони співають переважно російською. Тато вмикає мені українські пісні, сучасні, Альону-Альону, наприклад, але мені не дуже подобається…

Я теж люблю співати. Торік мене віддали на вокал. В звичайну школу мистецтв. Викладачка, молода і красива, проводила уроки і співала зі мною лише російські пісеньки. “Помидоры, помидоры, огурцы, огурцы, выросли на грядке, выросли на грядке, молодцы”... Мама попросила її працювати зі мною українською мовою. Але вона сказала, що не може, бо пісень українських нема в природі, вся пісенна база, розспівки – тільки російські. І пообіцяла вчити зі мною репертуар Пугачової. Хто вона, ця Пугачова, не знаю. Але мамі не сподобалася пропозиція. Вона написала пост в фейсбуку. Тему підхопило російське телебачення. Мене показали по їхньому ТБ. Співчували і жаліли, бо “погані батьки забороняють мені співати російською”. Зрештою в тій самій школі мистецтв мене перевели до українськомовної викладачки, яка співає зі мною українських пісень. Їх, як виявилося, багато. І мені вони подобаються.

Але цих пісень ніде не чути. Зайдіть в розважальний центр – знаєте, такий, де батути і різні штуки для дітей. І послухайте, яка там музика. Тільки російські пісні. Дитячі чи дорослі, але російські. Бо це – модно. І аніматори ігри з дітьми проводять теж російською.

І всі мої позашкільні заняття – російською. Хоча сценічний рух та художня студія – в державній школі. А батьки стверджують, що в таких закладах все має бути українською мовою. Але ж не є...

У приватному центрі, де я займаюся на пілоні та полотнах, самі і без мене можете зрозуміти, якою мовою навчання...

Я люблю російську. Бо мої друзі розмовляють нею. Бо мій улюблений телеведучий Дмитро Комаров веде передачі російською. Звісно, є Всеволод Нестайко і Ліна Костенко. Він написав чудові книжки для дітей, я дуже люблю їх читати, а вона – вірші. Але ж це не те. Ви на ютубі гляньте! Всі круті блогери – російськомовні. В українськомовних – і підписників, і переглядів як кіт наплакав. Вони нікому не цікаві. Популярним можна стати лише, якщо ти ведеш блог російською.

Я знаю, про що кажу. Бо теж веду блоги на ютубі. Хотіла російською. Але батьки змусили українською. Тато просто сказав, що не буде знімати і монтувати відео, якщо я розмовлятиму російською, тому в мене не було вибору…

Мене звати Ніна. Мені 8 років. І я народилася не в Росії. Я народилася на 20-му році незалежності і живу в столиці України… І не розумію, чому я, маленька дівчинка, без проблем вивчила російську в Києві, а дорослі дяді-тьоті, що прожили значно довше за мене, закінчили школи і університети, ніяк не можуть вивчити української… По правді, мені було б значно простіше бути російськомовною дівчинкою. Ну, або якби моїм батькам було “по барабану”. А вони стверджують, що мова – важлива.

….Мабуть, всі зрозуміли, що текст лиш стилізовано під 8-річну дитину. В неї трохи інший погляд на всю цю мовну ситуацію. Я – мама Ніни. І в мене надскладне завдання – виховати українськомовною дитину в столиці України. А це марафон з перешкодами, які весь час треба долати. І я, людина, для котрої мова важлива, не певна, що добіжу до кінця з успішним результатом.

⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.

 

[Pauk]

Паблик Севастополя

 

[Pauk]

 

[!Roll]

Дмитро Ярош разом з George Tuka та 76 іншими особами.
4 год ·
Актуальні теми

1. З генералом Дмитром Марченком знайомий. Бачилися декілька разів. Враження позитивне. По характеру він не тиловик, а бойовий офіцер. На мою думку, саме Дмитро є одним із моторів позитивних змін у тиловому забезпеченні ЗСУ. Якби не він і не його команда все було б набагато гірше, ніж є.

Бронежилетами від ТЕМП 3000 Українська добровольча армія не користувалась, але балістичні шоломи використовуємо і сьогодні. Вони якісні та зручні.

Вважаю, що розслідувати будь-які прояви корупції - правильно. Але, на мою думку, це не про генерала Марченка... Найбільше ж здивував розмір застави у 76 мільйонів. Я так розумію, що ці тилові пацюки із продажних судів знущаються над захисниками України.

2. Доступ слідчих ДБР до Стратегічного плану застосування ЗСУ - це повний треш. Особливо, на тлі регулярного злиття інформації з цієї структури ворогам України...

3. Кадрова політика існуючої влади нікчемна...

4. Наша Конституція, справді, потребує змін.

- Громадяни України, які не були задіяні в обороні Держави України протягом 2014-2019 років, не мають права займати високі державні посади.

- Громадянами України мають право бути тільки ті люди, які лояльно ставляться до Держави і не обслуговують інтереси інших держав.

- Загальне виборче право - це зло, яке дозволяє водити по колу наш народ. Ми вигоняємо одну банду, проливаючи свою кров, а на зміну їй приходить інша антиукраїнська банда, при тому за неї голосують всі ті, хто палець об палець не вдарив для здобуття свободи і справедливості.

Геть космополітичну демократію! Хай живе Національне Народовладдя!

5. Українцям, вже зараз, треба готуватися до дострокового припинення повноважень Президента та Верховної Ради.

Вже зараз має формуватися об’єднаний державницький рух, формулюватися державницька ідеологія та програма дій, готуватися команда патріотів-державників, які виведуть Україну із процесу стагнації та політичної дистрофії.

Також, вже треба обрати кандидатуру на посаду наступного Президента України. І врешті, визначитися з Лідером, який стане Вождем процесу відродження України.

6. Вважаю, що наступним Президентом України має стати бойовий офіцер Збройних Сил України. Головні критерії: Мудрий, Мужній, Шляхетний.

Пристосуванців, дезертирів, бариг, обслугу інших держав і народів - нахрін!

 

[!Roll]

Рух Опору Капітуляції
1 год ·
Або Зеленський позбудеться Коломойського, або Україна позбудеться їх обох

Останні заяви І.Коломойського про необхідність переорієнтації України на Росію можна класифікувати як державну зраду і цим повинно зайнятись СБУ та ДБР. Крім того має бути публічна позиція Президента із засудженням зрадницьких заяв олігарха та чіткі дії щодо нього. Президент має продемонструвати, що він лідер країни і не боїться викликів та проблем, пов’язаних з ними. А заяви Коломойського і його вплив на політику влади - це і виклик, і проблема. І проблема особисто для Президента.

Відсутність президенської реакції означатиме, що в Україні немає Президента як Гаранта Конституції. Саме її покликаний захищати Президент. Саме в Конституції закріплено крус України в НАТО та ЄС. І подібні заяви оліграха, враховуючи його вплив на владу, є замахом на Конституцію України. Це вже не кажучи про асбурдність і злочинність заяв про необхідність замирення з агресором, бо він нам може дати десятки мільярдів доларів замість МВФ. Росія дійсно дасть нам десятки мільярдів, але як репарації черех агресію, анексію Криму та окупацію частини Донбасу.

В цій ситуації лише один можливий варіант дій з боку влади – засудження заяв Коломойського, усунення його від будь якого можливого впливу на владу та кримінальне провадження щодо оліграха через ознаки державної зради в його заявах. Зеленський має зробити вибір: або він Президент України, або він Президент Коломойського. Від цього залежить його подальша доля.

 

[!Roll]

Олена Монова

И ̶о̶ ̶п̶о̶г̶о̶д̶е̶ по поводу интервью Коломойского для New York Times. Признаюсь честно, сразу после прочтения в голове вертелась одна мысль: «От він і їбанувся, бідолашний, і це не дивно». Но я ее быстро отогнала, потому что такие, как Беня, с ума не сходят. К тому же, это было бы слишком просто.

С другой стороны, для того, чтобы так нагло и влобно троллить Запад, давая интервью ведущему изданию Штатов, нужны более чем веские основания. Или даже некие гарантии. А если не гарантии, то предчувствие преференций.

В 2014, во время беспрецедентного всплеска патриотизма в стране, бабушке было выгодно стать патриотом. Выгодно с точки зрения бизнеса, и ничего более. Публично становясь ярым противником росиии, Беня получал все, что хотел: сохранение контроля над «Укрнафтой» и «Укртранснафтой», поставки топлива, колоссальное влияние во многих других сферах.

Теперь ситуация полностью развернулась, и с точки зрения бизнеса Коломойскому стало выгодно с РФ дружить: тут тебе и импорт дешевой электроэнергии, которого Беня добился с помощью своего немного помятого уже лоббиста Геруса (скандальная поправка так и не отменена, если кто забыл), и сбыт в балалайню продукции своих ферросплавных заводиков, да и российским топливом барыжить для бабушки не грех.

Вот и появилось на свет это трешевое интервью, полностью наполненное ревизионистскими тезисами, декларирующее полный внешнеполитический, экономический и военный разворот Украины в сторону мордора.

Все тезисы Коломойского четко укладываются в эту схему: и то, что Украина марионетка Запада, от сотрудничества с которым нужно срочно отказываться, натомість срочно бежать обниматься с россией; и то, что МВФ давно пора выставить на мороз (помните про «дефолт это хорошо»?), лучше брать деньги у Кремля, там уже готовы предоставить Украине 100 миллиардов долларов; и в военный альянс с балалайками нам надо срочно вступить, потому что НАТО нам не светит, и вообще начнем сначала, Запад это зло, а россия (страна-террорист) добро.

Весь тот курс, который мы взяли в 2014, курс на самостоятельное развитие и «геть від Москви», Беня перечеркнул. Он уже взул лапти и нас призывает.

И вот теперь мне интересна реакция на интервью императора Вавы, который во время предвыборной гонки очень ярился на определение «марионетка». Промолчит — значит, согласен с «курсом Коломойского» на поглощение Украины россией. Ну а если согласен, то последствия для Вавы более чем очевидны, Янукович может его в этом проконсультировать. Что бывает, когда берешь в Кремле 3 лярда в обмен на отказ от евроинтеграции.

У Вавы только один выход: немедленное, публичное, громкое и полное дистанцирование от Бени и его делирия.

Потому что ничто не вечно, кроме дороги на Ростов.

 

[!Roll]

BEREZOVIEW
🇺🇦И снова здравствуйте!

Заседание парламентского комитета по внешней политике и межпарламентскому сотрудничеству сегодня вёл... подавший в отставку Богдан Яременко. На все замечания оппозиции слуги не реагировали. С заседания комитета в знак протеста ушли Ирина Геращенко и Мария Ионова.

 

[Сергей Викторович.]

Дмитро Ярош разом з George Tuka та 76 іншими особами.
4 год ·
Актуальні теми

1. З генералом Дмитром Марченком знайомий. Бачилися декілька разів. Враження позитивне. По характеру він не тиловик, а бойовий офіцер. На мою думку, саме Дмитро є одним із моторів позитивних змін у тиловому забезпеченні ЗСУ. Якби не він і не його команда все було б набагато гірше, ніж є.

Бронежилетами від ТЕМП 3000 Українська добровольча армія не користувалась, але балістичні шоломи використовуємо і сьогодні. Вони якісні та зручні.

Вважаю, що розслідувати будь-які прояви корупції - правильно. Але, на мою думку, це не про генерала Марченка... Найбільше ж здивував розмір застави у 76 мільйонів. Я так розумію, що ці тилові пацюки із продажних судів знущаються над захисниками України.

2. Доступ слідчих ДБР до Стратегічного плану застосування ЗСУ - це повний треш. Особливо, на тлі регулярного злиття інформації з цієї структури ворогам України...

3. Кадрова політика існуючої влади нікчемна...

4. Наша Конституція, справді, потребує змін.

- Громадяни України, які не були задіяні в обороні Держави України протягом 2014-2019 років, не мають права займати високі державні посади.

- Громадянами України мають право бути тільки ті люди, які лояльно ставляться до Держави і не обслуговують інтереси інших держав.

- Загальне виборче право - це зло, яке дозволяє водити по колу наш народ. Ми вигоняємо одну банду, проливаючи свою кров, а на зміну їй приходить інша антиукраїнська банда, при тому за неї голосують всі ті, хто палець об палець не вдарив для здобуття свободи і справедливості.

Геть космополітичну демократію! Хай живе Національне Народовладдя!

5. Українцям, вже зараз, треба готуватися до дострокового припинення повноважень Президента та Верховної Ради.

Вже зараз має формуватися об’єднаний державницький рух, формулюватися державницька ідеологія та програма дій, готуватися команда патріотів-державників, які виведуть Україну із процесу стагнації та політичної дистрофії.

Також, вже треба обрати кандидатуру на посаду наступного Президента України. І врешті, визначитися з Лідером, який стане Вождем процесу відродження України.

6. Вважаю, що наступним Президентом України має стати бойовий офіцер Збройних Сил України. Головні критерії: Мудрий, Мужній, Шляхетний.

Пристосуванців, дезертирів, бариг, обслугу інших держав і народів - нахрін!

Таки хунта?

 

[balik]

и тоже пєця виноват? И мозги включать не надо? И пользоваться знаниями права? И поэтому надо все сложно сделать всей стране?

Балик, вот отвязно от персоны, скольким публичным людям очень сложно и очень плохо? Дохрена.

Сколько примеров, когда они очень сдержано, или молча о Порохе, но очень громко за его курс? Дохрена.

Сколько народа, тех самых зубожилых, публичных и нахрен никому не нужных, с квартирами и ремонтами, тачками и египтами, кричали абынепорох? Дохренища.

Так что "все сложно" так себе отмазка. Тут тебе человек и в госпиталь к раненым,в окопы готов, а на выборах бездарно просирает свои же дела.

Но хуже того, он просирает, раскидывая дермище вокруг себя и капли этого дерьма капают галочкой в клеточке за ЗЕ.

Понимаешь, ты исходишь из аксиомы, что эти люди заведома не правы.
Но это ты так считаешь.. и я так считаю.
При этом выборы показали, что есть в стране очень много людей, которые считают ровно наоборот. И они вот точно так же уверены в том, что это мы с тобой не правы.
А правы-то по сути обе стороны.
Просто мы с тобой думаем глобально, рассматривая перспективы и оценивая ситуацию с позиции положения Украины, как государства в мировом сообществе.
А те людм своим преоритетом ставят вещи менее глобальные, то есть то положение, которое сложилось внутри страны. Они именно это.. то есть дороги, цены на газ прямо сейчас, коррупцию, воровство, несбалансированность законодательства.. считают теми проблемами, которые нужно решать в первую очередь. То есть сначала сделать жизнь людей внутри страны лучше, а уже потом думать о глобальных проблемах.

В этом, как мне кажется, и заключается их основная ошибка. В том пооложении, в котором оказалась Украина сегодня, нельзя сначала решить внутренние проблемы, а уже потом внешние.
Не то положение.
Сегодня как раз сначала нужно сначала вывести Украину на мировой рынок и мировую политическую сцену, а уже потом на фоне этого решать внутренние проблемы.

Кто-то скажет, что "а кто мешает делать и то и другое одновременно". А мешает элементарное отсутствие ресурсов, как материальных, так и социальных.
Ломать коррупционную систему, которая складывалась годами, можно только в том случае, если другого выбора не будет.
Потому и говорят о расстрелах "всех плохих". Но это как раз не самый розумный вариант, потому что стрелять и там умеют.
А вот сделать так, чтобы уровень благосостояния стал зависеть не от внутренних, а от внешних факторов.. ну.. типа, сколько масла, ракет и стали мы продадим на мировом рынке, чтобы люди сами осознали, что коррупция тормозит развитие- это более верное решение, как мне кажется.

И там не менее, большинство людей всё-таки хочет лучшей жизни прямо сейчас, а не после каких-то там переговоров с ЕС.
Так не бывает.. но, опять же, это мы с тобой знаем.
А всякие "зеленские" им обещают, что так вполне вожможно сделать уже завтра.. Надо просто "перестать стрелять" и "посадить свинарчуков".
И люди верят в такие сказки.
Им просто очень хочется верить, что их жизни вредит что-то такое, что очень просто поменять за минуту.. ну.. пусть две минуты.

Винить людей в этом тоже нельзя. Их так воспитывали. Им прививали веру в "светлое будущее" годами. При чём от них при этом ничего не требовали, кроме как "не высовывайся" и "ТАМ разберутся".
Вот люди и верят в "доброго царя" и прочие "победы социализма".
Менять сознание людей непросто.
И занимает это не малое время.
И да.. иногда на пути прозрения бывает очень больно.
Всем. И тем, кто понимает, и тем, кто верит.
Порошенко пытался сделать так, чтобы этот переход получился не слишком болезненным, но у него не получилось.
По многим причинам.
Основная.. всё-таки нужно иногда кинуть народу ту кость, в которую они очень хотят впиться всеми зубами. Да, эта кость ничего не меняет в их жизни.. но они-то этого не понимают.. им просто надо впиться.
И такие "кости" нужно временами раскидывать по углам.
Порошенко этого не делал.. не считал важным..
Ну.. вот и....

 

[megapiksel]

а куда от неё децца?

 

[balik]

А.. тут ещё одно.. Я прочёл чуть раньше.. не помню, кто написал, а искать лень, фразу, типа:
"Тот факт, что человек не голосовал за Порошенко, перечёркивает всё то, что он до этого сделал для страны".
Ребят.. вы всё-таки продумывайте формулировки-то.. а то слишком как-то смешно получается, ей-Богу.