Про замок в Чинадиево и художника Бартоша, который взял его в аренду у государства. Наверное, это один из самых любимых замков, в котором я не была
) мимо проехала...
На экскурсии в дворце Шидловских гид рассказывала, что церковь озаботилась дворцом и хотела его взять в аренду, попробовать отреставрировать.
Не отдали. Стоит, рассыпается, горел недавно. А ведь он просто офигенный, шикарная архитектура, какой на Слобожанщине раз-два и обчелся.
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
— Перші кроки були дуже смішні, настільки смішні, що ви собі уявити не можете. Сміялося з мене всьо село, так як ні з кого ще не сміялося. Я такий натхненний, радісний і патлатий прийшов у селищну раду і сказав, що от, хотів би цей замок узяти, зробити тут культурно-мистецький центр. Вони сказали: «Ти що, хлопче, дах в тебе з’їхав? Ти художник, чи є у тебе гроші, чи ти щось можеш?» Кажу: «Та, щось будемо думати». Але люди були тут сільські, я приїхав з-за кордону, язик плівся, я їм щось наговорив, чомусь мені повірили – і так знали, що з того нічого не вийде. Підписали. Та ж сама історія була у районі — у адміністрації сказали, що з цього нічого не буде, але підписали. Я не знаю чому.
— Коли уже справа з підписами попала у облдержадміністрацію – тоді замки належали до Укрдержбуду – там уже була справа інша. Відділ архітектури роздивлявся – шо таке, де, куди, як. І не було закону, що б дозволяв, і не було закону, який би забороняв. Якихось аналогів в Україні не було, телефонували у Київ, дзвонили у Львів, казали, мовляв, нічого не знаємо. Ну і поміг Іван Могитич, заслужений архітектор України із Укрзахідреставрації. Він був тоді головний, у Львові була така організація. Він знає мене особисто, знає мого тестя, який був Героєм України, тож Іван сказав: «Робимо типовий договір і все». Завдяки типовому договору на оренду нас сюди впустили. По суті, він не дуже був правочинним. Договір на п’ятнадцять років з правом пролонгації. А вже у 2005, коли Ющенко підписав закон про охорону культурної спадщини, тоді ми уклали новий охоронний договір, вже на 49 років. Ну і тоді нам вже видали справжні державні документи на оренду замку.
Йосип Бартош сміливо може називатися єдиним успішним орендарем замку. Нещодавно цю тему досліджував журнал «Бізнес» – ще було лише ще дві спроби взяти замок у концесію, але вони закінчилися нічим. Лише Чинадіївському замку пощастило бути. Втім, Йосип Бартош стверджує, що це замок його обрав, а не навпаки, і саме замок вирішив бути.
— Вийшла стаття під заголовком «Йосип Бартош вважає, що в Україні замки і палаци будуть розквітати». Да, я так вважаю! Але при умові, що замки і палаци будуть давати у концесію таким людям, для яких в першу чергу важлива ідея. Бізнесмени не зможуть нічого зробити. Вони нароблять такої шкоди, котру через сто років ніхто не розгребе. Люди мають бути ідейні, котрі знають для чого вони ідуть, котрі дуже добре розуміють суть культури, для чого вона потрібна, як із нею тепер бути у сучасних умовах і на що робити наголоси. Ми дуже мріємо про те, що з’являться все ж таки нові бізнесмени під назвою «меценати». Точніше, це не нові бізнесмени, вони, ймовірно, старші за самих бізнесменів. Наша кінцева мрія та ціль, до якої ми ідемо – це максимально велику зону навколо замку зробити охоронною і створити державний заповідник, історико-архітектурний. От коли це буде зроблено, тоді наша мета буде виконана.
Йосип Бартош походить з Мукачева. Першу фінансову допомогу замку йому вдалося знайти не в Україні – один мільйон форинтів надало Угорське міністерство культурної спадщини. У відремонтованих кімнатах першого поверху Йосип Бартош влаштував музей, а з часом відкрив і бібліотеку. Там тепер містяться історичні артефакти та картини. Здебільшого це копії портретів і родинні герби колишніх власників замку в Чинадієві – княгині Ілони Зріні, графа Імре Тьокьолі, князя Ференца ІІ Ракоці, родини графів Шенгборн. Нащадок перших розбудовників, Янош Перені приїжджав для відкриття музейної експозиції.
— Мене сприймали у Чинадієві просто жахливо. Всі вважали, що це якийсь мільйонер-олігарх сюди приїхав і зараз тут все буде розносити. Але вони бачили, у яких умовах я сам живу. Ми з Тетяною жили на квартирі і всі бачили, що ми – як усі нормальні художники. Колись не було на вечерю, колись не було на хліб. Ми брали в борг і так жили всі ці роки, так живемо і тепер. От зараз перший місяць, як в нас є водогін у помешканні, а ціле десятиліття ми займали одну із кімнат замку без будь-яких зручностей. Воду носили у відрах. Тепер ми можемо відкрити кран і помити руки, це як досягнення. Взимку ніколи не вдавалося нагріти приміщення більше, ніж на +11 °С. Екскурсії з ранку до ночі, кожен день, без вихідних. Якось нас запросили на п’ять днів у Марокко. У нас була ідея, що ми там на пленері продамо писанок і ще вкладемо у замок. Але писанок не продали взагалі, зате одну подадували королю Марокко, най йому буде. Так у нас відбулося найдовше відлучення від замку — на цілих п’ять днів.
:шарики: Надеюсь, ты будешь чаще к нам заходить 
с удовольствием! 
скоро опять уеду 
трехдневная готовность 
кошмар и ужас 
Даже у нас меньше 
Дождичек прошёл, пасмурно!