Тарас Чорновіл
10 хв ·
Пару годин тому вже написав доволі критичний допис про дуже розпіарений Виборчий кодекс. Ще раз зазначу, законопроект, загалом, непоганий, якби був нардепом, то, ймовірно, сам би думав, чи не проголосувати за нього. Але не треба розглядати новий законопроект як панацею від політичної корупції, неефективності новообраних рад тощо. А ще він доволі сирий і містить ряд реальних загроз. Тож можна говорити про невеликий крок уперед в питанні кодифікації законодавства й поки ставити багато знаків питання щодо прогресивності нової системи, яка є однією з численних форм відкритих списків.
На захист кодексу слід відмітити, що заяви про складну й незрозумілу для виборця систему голосування роблять ті, хто його не читав. Насправді ж, виборець отримує найпростіший та найкоротший у нашій історії бюлетень з двома питаннями: «Підтримую виборчий список політичної партії за порядковим №»; «Підтримую кандидата у народні депутати України від цієї політичної партії за порядковим №». Напроти кожного питання трафарет (очевидно, що пара квадратиків для проставлення відповідного номера партії та кандидата в партійному регіональному списку. Номер партії, визначений за жеребкуванням у ЦВК (як і зараз), виборець побачить на плакатах в приміщенні дільниці та на стенді в кабінці. Цей номер проставити виборець зобов’язаний, без нього бюлетень недійсний. Номер двохзначний – це вперше перші номери для партій стануть невигідними, бо розсіяні люди можуть замість «04», наприклад, проставити «4» і все – голос втрачено.
Другу позначку виборець заповнює за бажанням. Це номер кандидата в регіональному списку партії, яку він обрав. Відзначить улюбленця – у того зростуть шанси, ні – значить підтримує список в тій черговості, яку запропонував з’їзд партії. Тому самому виборцю буде якраз найпростіше, щоб тільки зрозумів, що від нього взагалі вимагається. Питання в іншому – в кожній кабінці має бути крім списку партій ще й стенд із усіма партійними регіональними списками з певним переліком даних, які там мають бути відмічені. А якщо, як у нас це звично, висунуться 30-40 партій? А якщо під сотню?? А якщо кожна замість 5 мінімальних запропонує пару десятків (не заборонено ж)??? А шрифт же не може бути надто дрібним. Тому може бути й неув’язочка через чисто технічні проблеми. Хоча застава для партій в 2 мільйони гривень може деяких трошки охолодити. Щоб тільки звичні популісти знов не постаралися «зробити владу доступнішою», бо доступнішими стануть лише проблеми для виборців – маргінали хоч за 2 мільйони, хоч за 2 тисячі – й так пролетять.
Тепер трошки вернемося назад – звідки ж появляються ці номери в регіональних списках, і підійдемо до другої проблеми кодексу. Партійний з’їзд затверджує один загальнонаціональний список (тут уже виникає питання щодо чистоти відкритих списків) з чітко проставленими порядковими номерами. А ще делегати схвалюють 27 регіональних списків, в кожному з яких не менше 5 кандидатів. Один регіон – переважно одна область. Винятки: Київ правобережний (до нього прикріпили закордонний в.о) та лівобережний і два окремі регіони в Дніпропетровській області (Дніпро й Кривий Ріг), зате Херсонський регіон поглинає Крим і Севастополь. Виборці й комісії нижчого рівня стикаються лише зі своїми регіональними списками. Загальнодержавний у дивний спосіб буде використовувати вже тільки ЦВК.
Тож голосування відбулося. Як же відбувається підбиття підсумків? В дільничних комісіях звично рахують голоси за партії і заносять у протокол. А потім беруть кожну партійну стопку й її розкладають на відповідну кількість стовпчиків – за кожного підтриманого в цій партії кандидата окремо. Ще одна стопка тих, де виборець не підтримав жодного конкретного кандидата, а сприйняв запропонований партійним з’їздом порядок. Це все теж іде в протокол та відповідно запаковується. Вся технічна частина мало в чому змінилася. Тому для найменш кваліфікованої дільничної комісії роботи буде ненабагато більше. Так само мало що змінюється в роботі окружних комісій: надати консультативну й правову допомогу дільничним, отримати від них результати, перевірити, занести в інформаційну базу для ЦВК.
А вже ЦВК остаточно проводить встановлення результатів і фіксує зміни черговості. Комісія зводить усі голоси за кожну партію (питання №1), відсікає партії, що не набрали 3%, перерозподіляє їхні голоси переможцям, визначає вартість одного нардепа в кількостях голосів – усе це майже так само, як і зараз. А далі вже йде нова процедура – встановлення, скільки мандатів за такою виборчою квотою припадає на кожен регіональний список кожної партії, яка пройшла бар’єр. Тут теж арифметика: кількість голосів, отриманих партією в регіоні ділять на розмір квоти («ціни» одного нардепа по всій країні). Єдине, що в цій частині обліку автори напустили туману з терміном «невикористані голоси виборців, подані за партії», які подолали бар’єр. Що це таке – незрозуміло. Може йдеться про те, що партія може висунути не менше 5 кандидатів у регіональному списку, от і висунула цей мінімум, а набрала на 10 нардепів. Оскільки нема жодного слова, що станеться, коли кандидатів у регіональному списку менше, ніж набирається за результатами голосування, така нечесність дуже реальна Це дуже схоже на велику аферу, яка майже повністю нівелює систему відкритих списків, але про це я напишу трошки нижче. Хоча, можливо йдеться лише про дробові залишки від числа депутатів у регіоні.
А поки – про встановлення першого комплекта нардепів. По кожному регіональному партійному списку вже визначено, скільки кандидатів із них стануть нардепами. А їхня черговість встановлюється дуже просто. Спершу йдуть ті, які отримали більше додаткових голосів у відповіді на друге питання бюлетеню, далі ті, які менше, ще далі, в кінці списку ті, яких спеціально ніхто не підтримав (думаю, що таких буде найбільше). Якщо в двох кандидатів однакова кількість голосів, то першим буде той, який вище в партійному регіональному списку, серед тих, хто в кінці без підтримки – теж між собою буде та черговість, яку партія їм проставила. Відповідно, ті, які підпали під уже регіональну межу своєї партії, відразу зараховуються до обраних, і вилучаються з загальнодержавного списку, а інші стають у чергу.
І от з цією вже чергою та тими таємничими невикористаними голосами відбувається якась дивна й незрозуміла трансформація без жодних відкритих списків і нашої причетності. Із загальнодержавного списку вже вилучені ті, хто визнані обраними в регіональних. А тоді за дуже детальною процедурою ті невикористані голоси перераховуються кожній партії в її додаткових нардепів. І цього разу ними стають саме ті, хто вище в загальнодержавному списку, який був затверджений партійним з’їздом. Тут уже сама партія заклала черговість, на яку ніхто не може вплинути. Можливо ті невикористані голоси – це щось цілком дрібне, наприклад, пару мандатів на всю країну, але з тексту закону це незрозуміло й усе одно ці мандати розподіляються без впливу виборця.
А тепер про ще одну нечесність. Для малих партій, які лише долають бар’єр вона несуттєва, а великі можуть на цьому зіграти. Мінімум людей у регіональному списку – 5. Знаєте зі соціології на що можете розраховувати в кожній області й, виходячи з цього саме стільки людей (від 5-ти) плюс мінімальний доважок виставляєте на регіон. І як би там ми когось не підсували, думаючи, що інші, небажані, вилетять, пройдуть у базових областях усі, кого партія нам підсуне (як варіант – кому місце продасть). А щоб мати потім можливість для просування списку, в неперспективних областях записуєте по максимуму кандидатів другої черги й присвоюєте їм хороші номери в загальнонаціональному списку. Бо про заміщення вибулих нардепів написано, що на місце кожного такого приходить відповідний наступний із його регіонального списку, а про те, що робити, коли регіональний список вичерпався, а загальнонаціональний для чогось існує зі своєю власною нумерацією, нічого не сказано. Двозначність, як кажуть, із правовим натяком.
Ще одна несправедливість. Це коли партія висуне в регіоні певний набір кандидатів, серед яких пару мудрагеликів та висококласних спеціалістів, ще пару цілковитих популістів чи відвертих провокаторів, а на додачу ще кілька грошових мішків. Ви впевнені, що виберуть отих найкращих? Я чомусь ні. Найперше, цілком імовірно, що більшість людей не будуть виділяти нікого зі списку, тобто довіряться вибору партії. І тоді проходять «згідно куплених білетів», тобто, як зараз. Ще один варіант, коли в області ви точно розраховуєте провести кількох нардепів. Ставите першим номером якогось дуже популярного кандидата. Йому й так віддадуть всі додаткові голоси виборці. Підтягувати наступних ніхто гарантовано не стане, щоб «не втопити» улюбленця (відзначати ж можна лише одного). А за ним ви на партійному з’їзді ставите наступних прохідних у тому порядку, який бажаний лідеру партії чи його (її) гаманцю…
Якщо навіть припустити, що партія не буде «хімічити» й виставить регіональних кандидатів у довільному порядку, то запрацює простий механізм підкупу. Не про гречку мова! Купівля часу для джинси на телеканалах, купівля нашої уваги через штучні інформаційні приводи. Уявіть собі в одному такому списку якогось Капліна, Лещенка чи іншого професійного брехуна, а поряд з ними – завтрашнього нобелівського лауреата з економіки… Коментарі зайві… От тільки не треба мені розказувати, що в проекті кодексу є обмеження для недоброчесної й прихованої агітації! Вони й зараз діють – і що? А ще є підкуп спеціалізованих груп населення, які вам додадуть відповідний доважок – багато ж не треба.
І зовсім на останок – за новим законом партії почнуть ставати регіональними. Адже ясно, що Оппоблок в Галичині навряд чи хоч одного кандидата проведе, а праві партії мають ілюзорні шанси на сході й півдні. Сьогодні ситуація вирівнюється через більш-менш рівномірне представлення вихідців з різних регіонів у закритих партійних списках – партії самі в цьому зацікавлені при нинішній системі. А так на відносно рівномірне покриття в різних частинах України може поки розраховувати хіба БПП, а решта створять галицькі, слобожанські, таврійсько-одеські фракції з невеликим домішком інорідних включень. Ой невесела перспектива від цього вимальовується. Я навіть був свого часу здивований, що саме Ключковський написав такий проект з регіональними списками, бо ще на початку 2000-них він саме за цю загрозу жорстко критикував варіант, підготований Юлієм Йоффе, нардепом з Луганська…
Але досить, розписався. Ця стаття не для того, щоб піддати обструкції новий виборчий кодекс. У чомусь він значно кращий за діючі закони, в чомусь викликає сумніви. Можливо до другого читання ще підправлять… Мова про те, що якщо якісь гламурні мерзотники почнуть вам розказувати, що тільки прийміть цей або інший закон, і все стане прекрасно, що він може бути панацеєю від усіх проблем, знайте – брешуть паршивці. Ще й підло брешуть і мають вас за дурнів. А ми ж з вами не такі Правда?
