Коли я був ще дуже юним і займався боксом, наш тренер Михалич навчав: ідеальна комбінація в боксі - це коли ти проводиш «трієчку» і навіть сам не знаєш, від якого удару противник упав. Тож, поки усі справедливо регочуть над російськими С-400 і з почуттям глибокого задоволення тролять Путіна, дозвольте висловити власні враження щодо останніх подій.
Отже, наважуся стверджувати, що у Сирії ракети «Томагавк» вдарили не лише по Асаду і Путіну. Таке враження, що ця комбінація ударів була спрямована навіть не проти них. Основна точка удару зовсім не там.
Ви помітили, коли саме з пускових установок американських есмінців вирвалися ракети? Правильно - у ніч на 7 квітня 2017 року, у той самий день і у той самий час, коли у штаті Флорида (США) були в розпалі переговори між Дональдом Трампом та Си Цзиньпіном.
Схід, як відомо, справа тонка, а коли справа стосується Китаю - вона тоншає до павутинки. Тисячоліттями в Китаї існувала непохитна традиція, ні - закон: імператор Піднебесної ніколи не виїздив на переговори збудь ким за межі Китаю. Навпаки - усі, хто прагнув контактів, мали добиватися аудієнції у палаці правителя.
Поїздка китайського лідера до США це визнання того факту, що серед двох супердержав нинішнього світу Китай стосовно США є молодшим партнером. Це дійсно так. Тут не в арміях і ракетах справа. Китай вступив у смугу довготривалої економічної кризи. Не скороминучої, а саме - довготривалої і системної.
Китай є, образно кажучи, «збиральним майданчиком», а усі технології, кадрові ресурси і гроші - в США. Китай лише може сподіватися, що Америка не надто щільно закриє свої ринки від китайських товарів митами, а також не забере назад своє виробництво з Піднебесної.
Певні важелі впливу на ситуацію має і Пекін, однак його позиція в порівняні з американською значно слабша.
І ось на переговорах між лідерами двох країн ставиться кілька надважливих питань: економічні, про які вже говорилося вище і політичні. Найнагальніше питання для США - це Північна Корея і її ядерна програма. Її треба вирішувати дуже оперативно. А головним союзником КНДР є Китай. Саме він підтримує режим КНДР фінансово, економічно, військово та політично.
Сполучені Штати вже навіть натякали, що у разі, якщо Китай не «нагне» дурнуватих фанатиків із Пхеньяну, які кожного року кричать «Дайте пожерти, а то ми ядрьону бомбу підірвемо», то доведеться проблему тамтешньої ядерної програми вирішувати самотужки. Як? Так само, як вирішував проблему іранського ядерного реактора в Аль-Тувайті Ізраїль. І навіть офіційне обгрунтування необхідності такого кроку у Білому домі вже вигадали, мовляв, до 2021 року корейці склепають ракету, яка зможе донести ядерну боєголовку до узбережж США. Фігня, звичайно, але Пекіну цю вигадку ніяк не спростувати.
Отож - сказав пан Трамп - корейська ядерна програма - це наш життєвий інтерес. Вам, пане, Цзінь, добре відомо які придурки сидять у Пхеньяні. Так шо давайте, або ви разом з нами, або ми самі.
А щоб китайським товаришам було зрозуміло, що США здатні за одну годину розтрощити на території КНДР все, що завгодно, під час переговорів американські моряки продемонстрували в Сирії наочно як це буде. Тут навіть не здатність «Томагавків» розбивати залізобетонні укриття демонструвалася. Усім вона відома. Тут друге.
Основа ППО Північної Кореї - древні радянські РЗК С-75 (180 пускових установок) являють загрозу для «Томагавків» приблизно таку ж, як сокира індіанця для мужика в танку. Чим прикрити ядерні об'єкти?
У них є чим. Це, увага(!) радянський/російський ЗРК С-300 ПТ. Їх там цілих 16 штук. Ага. Практично той самий, який БУВ основою розпіареного Москвою «Куполу безпеки» над Сирією. Тільки у корейців трохи древніший.
І от вам сигнальчик, демонстрація можливостей, пане Цзінь. Якщо наші «Томагавки» за умови постійної бойової готовності сирійських/російських операторів, в умовах війни, спокійно і без жодних втрат проходять крізь «Купол безпеки», не помічені ані розхваленими «Панцирями», ані С-300, ані С-400 й усі, крім однієї, лягають точно в цілі, прикиньте що ми можемо зробити з корейцями.
Навіть вибір на користь морського пуску перед повітряним, як на мене, теж не випадковий: КНДР, так само, як Сирія - приморська країна. Більше того, її оточено морем з двох боків.
Китаю сигнал: не здумайте своїми С-300 таємно допомогти корейцям - бачите ж - гуано ці російській С-300. І С-400 теж не кращі. Не ганьбіться і не робіть з нас ворогів. Краще заберіть у Кім Чин Ина його ядерну іграшку. А то ще пораниться та пожежу в хаті влаштує.
А ось результати переговорів Трампа з його китайським колегою:
«...стороны согласились с необходимостью срочного решения проблемы с «угрозой, вызванной оружейными программами Северной Кореи» (
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
).
"А паралельно господар Білого дому ще й виволочку Цзіню влаштував:«Трамп, отметил Белый дом, заявил Си Цзиньпину о важности "соблюдения международных законов и правил в Восточно-Китайском и Южно-Китайском морях", а также прав человека» (там само).
У спільному прес-релізі, до речі, підкреслюється, що «проблему» вирішуватимуть мирним шляхом. Поки що. Цим і займеться Китай.
Отож, давайте оцінимо ударну комбінацію Білого дому. Удар по режиму Асада - раз. Удар по режиму Путіна - два. Удар по Кім Чин Ину - три.
Ну і, зовсім легенький, - так - скоріше для позначення - в область печінки по Пекіну: дивися як я можу. Наступний буде на всю міць - перерубає нафіг. Так шо краще давай дружити, світ великий, ділити є що.
От звідки причина розгубленості Захарової під час запису отого звернення. Не тому що речник МЗС РФ не знала, що казати - тому що розгубленість, голова не тим зайнята. От чому така паніка у Москві і така історика: на їхніх очах змінюється геополітична карта світу, а вони не можуть нічого зробити. Більше того, з'ясувалося, що в ніч з 6 на 7 квітня, Росія раптом перейшла із статусу учасників поділу світу до компанії ТИХ, КОГО ДІЛЯТЬ.
Більше того: отим ударом «Томагавків» США Путіну про це повідомили. А Китай з цим повідомленням цілком погодився. Адже наступного дня, в Радбезі ООН представники КНР відкрито у справі «Томагавків» підтримали саме США.
Єдиною країною, яка стала на захист Росії була Болівія. Путін догрався, як дограється зарозумілий боксер, котрий, вважаючи себе найсильнішим і найталановитішим, замість тренувань підсідає на «кокс», «віскарик» і дівчаток приємної поведінки; котрий, замість того аби лупити грушу, працювати у спарингах та бігати кроси, бігає по кабаках, лупить у пяному угарі офіціантів і кричить який він крутий, а всі довкола нього нікчеми.
Сам винен. Наш тренер казав: перемога - це 50% таланту, 40% праці і 10% гонору та задиркуватості. У Путіна якась інакша формула…
Павло Правий
⚠ Тільки зареєстровані користувачі бачать весь контент та не бачать рекламу.
Своих убогих хватает!
