Спасибо тебе, Petroff, за видео. УКРАИНЕЦ, который волей судьбы оказался в непростой жизненной и социальной ситуации, все равно остался ЧЕЛОВЕКОМ! Дай БОГ всем нам пережить это горе!!!
Товарищ мой приезжал в увольнение и снова на месяц уехал. Либо опять в аэропорт донецкий, либо под Дебальцево.
Стих от него (не его, а от него) тематический и хороший:
Ну ось і все... час знову вирушати,
Брати чекають, кличе знов війна.
Лиш десять днів... і знов ридає мати...
І голову покрила сивина...
Вона мовчить, присіла біля ґанку,
Син підійшов, вклонився до землі...
І знов тяжка розлука на світанку,
Він знов цілує зморшки на чолі...
Він мовить тихо: "Мамо, я вернуся...",
Вона на нього очі підведе:
"Іди, синок, а я тебе дождуся,
Моя молитва горе відведе..."
Маленький син до татка притулився:
"Не йди, прошу, я буду сумувать...
Чому ти йдеш? У чім я провинився?
Клянусь, я більш не буду пустувать..."
Скупа сльоза в очах його з'явилась
Він міцно-міцно сина пригорнув:
"Рости синок, щоб мама не журилась
І щоб мене ніколи не забув..."
Він ніжно поцілує на прощання
Такі жадані та сумні вуста,
В її очах кричать німі благання,
Та слів нема... лишилась пустота...
Та і не треба слів, від них лиш втома.
Він мусить йти... Якщо не він, то хто?..
Вона ж продовжить жити несвідомо
В перервах між дзвінками із АТО...
