Ще в ХІ ст. наш літописець писав:
„Радимичі і Вятичі (предки
москвинів) живуть у лісах як звірі,
їдять всіляку нечисть, ведуть
сороміцькі розмови у присутності
своїх батьків і сестер, а шлюбу не беруть“. Ще й тепер існує в
Московщині т. зв. „снохачество“,
тобто статеві стосунки батька з
жінками своїх синів. Московське
суспільство не вважає ті стосунки за
розпусту. Навпаки, сини й їхні жінки вважають те за честь для себе. Ці
стосунки здійснюються відкрито,
навіть у присутності жінки старого та
дітей. Ледве чи таке є в
африканських дикунів Датський дипломат А. Олеарій
подорожував по Московщині 1633 р.
Він бачив, як на церковному святі
люди пиячили біля церкви. Одна
п’яна жінка заснула і лежала на
вулиці заголена. Побачивши її, п’яний мужик поліз на неї, а
навколо них зібралися мужчини,
жінки, дівчата, діти і сміялися та
підбадьорювали „удальца“. Це за
дня, на вулиці. Наступники В. Леніна добре знали
навіщо той випустив із в’язниць
злодіїв і душогубів. Як обернути цю
силу на підпору уряду навчив їх Іван
ІV. Адже й НКВД заснували на тих
самих (аж до подробиць) засадах, що й „Пытошный приказ“ Івана ІV. У
20-ту річницю ЧЕКА (НКВД) уряд СРСР
урочисто підніс М. Єжову золоту
відзнаку (емблему) опричнини –
собачу голову з мітлою. Сирота, що
ніколи не відчула материнської, родинної любові, ласки, а навпаки
виросла серед злоби, розпусти, крові,
насильства, цілковито природно
втрачала людські почуття і ставала
недолюдком, потворою, звірячішою
за звіра.