Жесть мундира
Посилання видалено
12 листопада, близько 18.30 у підземному переході біля метро «Оболонь» випадкові перехожі стали свідками того, як наша міліція нас береже. Троє представників правоохоронних (щодо них це слово можна вживати виключно категоріально) органів, наочно демонструючи, що не дарма їх у народі називають «мусорами», з криком і матюками розганяли стареньких бабусь, які торгували петрушкою та огірками. Очевидно, вони, як представники державної влади, таким чином проявляли турботу про те, щоб літні люди не мали «нетрудових доходів», окрім бомжацької пенсії, та не ухилялися від сплати податків із своїх шалених петрушкових баришів. Бо у нашій країні, мабуть, усі олігархи платять податки із своїх офшорних ничок, а значить і ці бабуськи мусять. А то позажирались…
Несподівано ситуація отримала свій нелогічний і незвичний розвиток. З натовпу перехожих, що мовчки прямував повз живий приклад турботи ментів про порядок у державі, відокремився молодий хлопець.
Він підійшов до нашої доблесної міліції, що розважалася на повну катушку, і заявив, що так вести себе із літніми людьми не можна. Мєнти від такого нахабства трохи припухли. Але, як представники закону при виконанні службових обов’язків, чемно і тактично порекомендувати хлопцеві піти на х.., якщо він не хоче, щоб його «закрили». А той, падлєц, нє внємля голосу рассудка, заявив, що мєнти – підари, раз не поважають старих людей, що їм у бабусі годяться, і не дають їм заробити хоча б копійки на хліб.
Далі події розгорталися за відомим заздалегідь сценарієм. Мєнти заламали хлопцеві руки і, поваливши його на землю, почали бити ногами, як того і вимагають устав та службові інструкції. Потім вдягнули наручники, натягнули светра на голову, щоб обмежити рухливість та поле зору, і спробували поволочити на вулицю.
За цей час навколо зібрався натовп. Багато хто почав обурюватися діями сурових пацанів у формі, а одна дівчинка почала знімати їх на мобільні телефони. Це не сподобалося від природи скромним героям, і один з них підійшов до дівчини і вдарив її по руці з телефоном. Телефон від удару вилетів у неї з рук і вцілив у обличчя літню жінку, яка стояла поряд, розбивши їй лице. Мент, натренованим оком краще будь-якої судмедекспертизи оцінивши ситуацію, одразу ж заявив, що дівчина п’яна, і її зараз заберуть у РОВД, а тому краще віддати телефон. Отримавши відмову, він спробував це зробити по-джентельменськи галантно – силою. Зупинило його лише те, що описані події на телефони знімало близько десятка свідків.
Хлопця потягли на вулицю, по дорозі били. Люди, обурені цим, спробували відбити його, вимагаючи від мусорів пред’явити посвідчення. Дехто почав дзвонити у міліцію. Близько півсотні людей піднялися на вулицю слідом за ментами.
Хлопця закинули в «бобік», але натовп обступив машину, перекривши рух і вимагаючи відпустити затриманого. Троє «героїв» спробували силою розкидати людей аки Ілля Муровець половців, щоб звільнити проїзд, але зазнали фіаско. Їх відтіснили від машини – у повітрі запахло духом містера Лінча, світла йому пам’ять. Тоді ці билинні богатирі кинулися до таксівки, що стояла поряд, і спробували втекти на ній. Та марно. У цей момент один із героїв, очевидно, трошки обісрався – він почав дзвонити комусь по телефону і кричати «Заберіть мене звідси, мені страшно!».
Тут якраз під’їхали люди у штатському, які представилися операми з Оболонського РОВД, серед них був зам начальника відділку – він єдиний, хто пред’явив посвідчення. Поки цей зам вимагав від людей розійтися, обіцяючи, що «буде гірше», інші опера згадали класичну пісню групи «Любе» - прарвьомся, атвєтят апєра! (с). Вони грубо, з матюками, довели усім присутнім, що тренований мент значно переважає за рівнем фізичної підготовки середньостатистичну жінку, і швидко розчистили шлях для авто із затриманим.
Далі ця історія продовжила розвиватися вже за двома сюжетними лініями.
Після героїчної втечі «бобіка», опери почали вимагати у натовпу розійтися, погрожуючи та матюкаючись. Один з них на вимогу представитися та показати посвідчення заявив: Віктор Ющенко мене звуть! У відповідь на зауваження, що це неправда, лже-Віктор заіржав, як коняка, відчуваючи себе, очевидно, не лише президентом (тобто царем-всевладцем), але й відомим гумористом Петросяном. Зам начальника Оболонського РОВД ніяк не реагував на поведінку підлеглих, що свідчить про працелюбність та незакомплексованість тварюки (с). Перепрошую, про чітке розуміння вимог законів та службових інструкцій уповноваженою особою.
У цей же час хлопця, який вступився у переході за бабусь, завезли у якийсь двір, витягнули з машини та кинули на асфальт. Один із міліціонерів натиснув колінами на наручники, щоб вони прорізали шкіру на руках аж до кісток. «Ну що, патлатий, тепер мовчиш?», - поцікавився захисник порядку та закону. Тоді став арештованому ногами на спину і почав виламувати руки догори. Після цього його протягли обличчям по асфальту і продовжили знущання.
У відділку арештованого сфотографували, записали дані, зняли відбитки пальців. Його звали Галкін Владислав Олександрович, 1985 року народження. Галкіна відвезли до лікарні, де його побіжно оглянув лікар, і, не проводячи жодних аналізів, дозволив забрати назад до відділка.
Там Владислава ще раз побили, а потім наказали викласти все з кишень і відвели до камери. Протягом ночі Галкіна били ще кілька разів. Вранці його, із затьмареною від побоїв свідомістю, змусили підписати протоколи та пояснення і відправили до «убойного» відділу. Там спитали, де його речі. Галкін відповів, що їх забрали ті, хто його привіз сюди. Після телефонного дзвінка з’явився один із тих, хто знущався над Владиславом – привіз мобільний телефон та гаманець, з якого зникло майже 200 гривень. Мент дуже обурювався тим, що безсовісний Галкін змусив його повертатися, а він же, чесний міліціонер, вже встиг випити пива та дунути гашишу…
Наслідком цієї безперечно показової та повчальної історії стало те, що слідчий прокуратури Оболонського району м.Києва Неділько О.В. порушив проти Галкіна справу за ч.2 ст.342 (Опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов’язків) та ч.2 ст.345 (Умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків).
На суді у Галкіна суддя спитав: навіщо тобі адвокат, ти ж визнав свою вину і так? У відповідь на заяву Владилава про знущання і примусове отримання від нього свідчень проти себе, суддя подзвонила слідчому. Слідчий висловив обурення. Нє, ну правда. Як цей патлатий сміє вимагати гарантованого законом адвоката після того, як свідчення з нього вибили ногами?
Але ця історія – не перша, і, боюся, не остання. Нещодавно Апеляційний суд Харківської області виправдав тракториста Михайла Жиденка, який восени 2006 року застрелив мента на власному подвір’ї. Про це «Інфопорн» вже писав.
Проте історія Жиденка – це швидше виняток, аніж правило. Ситуація із безчинствами, якими займається міліція, давно вийшла за межі здорового глузду. Люди, які покликані захищати нас від злочинців, часто самі діють не згірше маніяків із малобюджетних голлівудських бойовиків. І кожен, хто чинить їм спротив, ризикує або бути закатованим до смерті, або сісти до в’язниці, і дуже надовго. Грань між бандитами і ментами стерлася.
І вже не відомо, кого треба більше боятися.
І так само не відомо – кого з них першим треба відстрілювати, як диких тварин
Володимир Бородай
Посилання видалено
12 листопада, близько 18.30 у підземному переході біля метро «Оболонь» випадкові перехожі стали свідками того, як наша міліція нас береже. Троє представників правоохоронних (щодо них це слово можна вживати виключно категоріально) органів, наочно демонструючи, що не дарма їх у народі називають «мусорами», з криком і матюками розганяли стареньких бабусь, які торгували петрушкою та огірками. Очевидно, вони, як представники державної влади, таким чином проявляли турботу про те, щоб літні люди не мали «нетрудових доходів», окрім бомжацької пенсії, та не ухилялися від сплати податків із своїх шалених петрушкових баришів. Бо у нашій країні, мабуть, усі олігархи платять податки із своїх офшорних ничок, а значить і ці бабуськи мусять. А то позажирались…
Несподівано ситуація отримала свій нелогічний і незвичний розвиток. З натовпу перехожих, що мовчки прямував повз живий приклад турботи ментів про порядок у державі, відокремився молодий хлопець.
Він підійшов до нашої доблесної міліції, що розважалася на повну катушку, і заявив, що так вести себе із літніми людьми не можна. Мєнти від такого нахабства трохи припухли. Але, як представники закону при виконанні службових обов’язків, чемно і тактично порекомендувати хлопцеві піти на х.., якщо він не хоче, щоб його «закрили». А той, падлєц, нє внємля голосу рассудка, заявив, що мєнти – підари, раз не поважають старих людей, що їм у бабусі годяться, і не дають їм заробити хоча б копійки на хліб.
Далі події розгорталися за відомим заздалегідь сценарієм. Мєнти заламали хлопцеві руки і, поваливши його на землю, почали бити ногами, як того і вимагають устав та службові інструкції. Потім вдягнули наручники, натягнули светра на голову, щоб обмежити рухливість та поле зору, і спробували поволочити на вулицю.
За цей час навколо зібрався натовп. Багато хто почав обурюватися діями сурових пацанів у формі, а одна дівчинка почала знімати їх на мобільні телефони. Це не сподобалося від природи скромним героям, і один з них підійшов до дівчини і вдарив її по руці з телефоном. Телефон від удару вилетів у неї з рук і вцілив у обличчя літню жінку, яка стояла поряд, розбивши їй лице. Мент, натренованим оком краще будь-якої судмедекспертизи оцінивши ситуацію, одразу ж заявив, що дівчина п’яна, і її зараз заберуть у РОВД, а тому краще віддати телефон. Отримавши відмову, він спробував це зробити по-джентельменськи галантно – силою. Зупинило його лише те, що описані події на телефони знімало близько десятка свідків.
Хлопця потягли на вулицю, по дорозі били. Люди, обурені цим, спробували відбити його, вимагаючи від мусорів пред’явити посвідчення. Дехто почав дзвонити у міліцію. Близько півсотні людей піднялися на вулицю слідом за ментами.
Хлопця закинули в «бобік», але натовп обступив машину, перекривши рух і вимагаючи відпустити затриманого. Троє «героїв» спробували силою розкидати людей аки Ілля Муровець половців, щоб звільнити проїзд, але зазнали фіаско. Їх відтіснили від машини – у повітрі запахло духом містера Лінча, світла йому пам’ять. Тоді ці билинні богатирі кинулися до таксівки, що стояла поряд, і спробували втекти на ній. Та марно. У цей момент один із героїв, очевидно, трошки обісрався – він почав дзвонити комусь по телефону і кричати «Заберіть мене звідси, мені страшно!».
Тут якраз під’їхали люди у штатському, які представилися операми з Оболонського РОВД, серед них був зам начальника відділку – він єдиний, хто пред’явив посвідчення. Поки цей зам вимагав від людей розійтися, обіцяючи, що «буде гірше», інші опера згадали класичну пісню групи «Любе» - прарвьомся, атвєтят апєра! (с). Вони грубо, з матюками, довели усім присутнім, що тренований мент значно переважає за рівнем фізичної підготовки середньостатистичну жінку, і швидко розчистили шлях для авто із затриманим.
Далі ця історія продовжила розвиватися вже за двома сюжетними лініями.
Після героїчної втечі «бобіка», опери почали вимагати у натовпу розійтися, погрожуючи та матюкаючись. Один з них на вимогу представитися та показати посвідчення заявив: Віктор Ющенко мене звуть! У відповідь на зауваження, що це неправда, лже-Віктор заіржав, як коняка, відчуваючи себе, очевидно, не лише президентом (тобто царем-всевладцем), але й відомим гумористом Петросяном. Зам начальника Оболонського РОВД ніяк не реагував на поведінку підлеглих, що свідчить про працелюбність та незакомплексованість тварюки (с). Перепрошую, про чітке розуміння вимог законів та службових інструкцій уповноваженою особою.
У цей же час хлопця, який вступився у переході за бабусь, завезли у якийсь двір, витягнули з машини та кинули на асфальт. Один із міліціонерів натиснув колінами на наручники, щоб вони прорізали шкіру на руках аж до кісток. «Ну що, патлатий, тепер мовчиш?», - поцікавився захисник порядку та закону. Тоді став арештованому ногами на спину і почав виламувати руки догори. Після цього його протягли обличчям по асфальту і продовжили знущання.
У відділку арештованого сфотографували, записали дані, зняли відбитки пальців. Його звали Галкін Владислав Олександрович, 1985 року народження. Галкіна відвезли до лікарні, де його побіжно оглянув лікар, і, не проводячи жодних аналізів, дозволив забрати назад до відділка.
Там Владислава ще раз побили, а потім наказали викласти все з кишень і відвели до камери. Протягом ночі Галкіна били ще кілька разів. Вранці його, із затьмареною від побоїв свідомістю, змусили підписати протоколи та пояснення і відправили до «убойного» відділу. Там спитали, де його речі. Галкін відповів, що їх забрали ті, хто його привіз сюди. Після телефонного дзвінка з’явився один із тих, хто знущався над Владиславом – привіз мобільний телефон та гаманець, з якого зникло майже 200 гривень. Мент дуже обурювався тим, що безсовісний Галкін змусив його повертатися, а він же, чесний міліціонер, вже встиг випити пива та дунути гашишу…
Наслідком цієї безперечно показової та повчальної історії стало те, що слідчий прокуратури Оболонського району м.Києва Неділько О.В. порушив проти Галкіна справу за ч.2 ст.342 (Опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов’язків) та ч.2 ст.345 (Умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків).
На суді у Галкіна суддя спитав: навіщо тобі адвокат, ти ж визнав свою вину і так? У відповідь на заяву Владилава про знущання і примусове отримання від нього свідчень проти себе, суддя подзвонила слідчому. Слідчий висловив обурення. Нє, ну правда. Як цей патлатий сміє вимагати гарантованого законом адвоката після того, як свідчення з нього вибили ногами?
Але ця історія – не перша, і, боюся, не остання. Нещодавно Апеляційний суд Харківської області виправдав тракториста Михайла Жиденка, який восени 2006 року застрелив мента на власному подвір’ї. Про це «Інфопорн» вже писав.
Проте історія Жиденка – це швидше виняток, аніж правило. Ситуація із безчинствами, якими займається міліція, давно вийшла за межі здорового глузду. Люди, які покликані захищати нас від злочинців, часто самі діють не згірше маніяків із малобюджетних голлівудських бойовиків. І кожен, хто чинить їм спротив, ризикує або бути закатованим до смерті, або сісти до в’язниці, і дуже надовго. Грань між бандитами і ментами стерлася.
І вже не відомо, кого треба більше боятися.
І так само не відомо – кого з них першим треба відстрілювати, як диких тварин
Володимир Бородай
