Ленд-ліз — програма ленд-лізу (від англ. lend — «позичати» і lease — «здавати в оренду, внайми») була системою, за якою Сполучені Штати Америки, здебільшого на безоплатній основі[1], передавали своїм союзникам у Другій світовій війні боєприпаси, техніку, продовольство і стратегічну сировину, включаючи нафтопродукти.
Концепція цієї програми надавала президентові владу допомагати будь-якій країні, чия оборона визнавалася життєво важливою для США. Закон про ленд-ліз, прийнятий Конгресом США 11 березня 1941 року передбачав:
поставлені матеріали (машини, різна військова техніка, зброя, сировина, інші предмети), знищені, втрачені й використані під час війни, не підлягають оплаті (стаття 5);[2]
передане в рамках ленд-лізу майно, що залишилося після закінчення війни й придатне для цивільних цілей, буде оплачено повністю або частково на основі наданих Сполученими Штатами довгострокових кредитів (в основному безпроцентних позик).
Положення ленд-лізу передбачали, що після війни у випадку зацікавленості американської сторони незруйнована й не втрачена техніка і устаткування повинна бути повернена у США.[2]
Основними клієнтами США стали Великобританія, а також СРСР і країни Співдружності.
раїна-отримувач Обсяг допомоги
у цінах 1941—1945 рр., млрд $ Обсяг допомоги
у цінах 2008 р., млрд $
Великобританія 31,4 ~440
СРСР 11,3 ~160
Франція 3,2 ~45
Китай 1,6 ~22
