Харьков Форум
  Харьков Форум > Дневники > Мудринки до кави.

Оценить эту запись

Про любов

Запись от Zvuryatko размещена 16.11.2017 в 00:47
Метки поиска (ключевые слова) дочинец, любовь, семья

Чому я така?

Чому я така?
Пригадуєш, я поділилася з тобою яблуком. Могла з’їсти сама, але я хотіла для тебе волі. Не едемської, іншої. Свободи вибору, свободи дій, свободи вчинків. Хотіла, щоб ти з божої кульбабки став божим чоловіком – сівачем, будівничим, воїном, мандрівником, творцем. Добуваючи це в поті чола і в радості. А рай і пекло – вони різняться лише тим, які в них люди перебувають…

Чому я така?
Пригадуєш, як ти розчарувався, злякався, чи, може, просто стомився ходити дванадцятим. Останні частіше бачать потилиці, ніж обличчя. Ти ревнував мене до Нього. Боявся, що колись я наближуся до Нього більше, ніж серцем. Що гріховність жінці не здолати ніякою силою духа... Але ж це ти поцілував Його. Ще живого. А я поцілувала Його вже мертві ноги. Остання під хрестом, коли всі розбіглися від страху…

Чому я така?
Пригадуєш, ти знесилився воювати. Не вистачало ні солдатів, ні грошей, ні шансів на перемогу, а головне – не вистачало духа. І ти, опустившись на коліна, поклав корону до ніг Богоматері: «Я все зробив, що в моїх силах. А тепер віддаю свій народ у твої руки». Я стояла в задній рядах натовпу, і зрозуміла, що вам треба помогти – Їй і тобі. Бо сам народ не впорається. Щоб одягнути шолом, я мусила обрізати коси. Мусила попросити, щоб мене підсадили на коня. Спочатку за мною пішли з цікавості, а потім… потім зрозуміли, що з вигуком «Жанна!» їм не так страшно вмирати…

Чому я така?
Пригадуєш, коли тебе назвали генієм, музи стали роєм липнути до тебе (геніям потрібно багато муз). А я відійшла в тінь. Я ловила твою тінь і гріла її, і молилася, щоб вона не підломилася під тягарем таланту. І коли ти, виснажений славою, повертався, щоб наситити серце спокоєм, я давала все, нічого не вимагаючи. Ні на що не претендуючи. Бо розуміла, що генії не для одного чи однієї, вони – для всіх. Тобто вони нічиї…

Чому я така?
Пригадуєш, як ти гнив живцем у схроні. І я біля тебе. Про нас забули всі, і чужі, і свої. Не вірили, що хтось досі ще воює під землею. Коли ти ще міг зіп’ятися на ноги, я просила: «Виходьмо на поверхню. Вірні люди знайдуть для тебе лікаря, справлять нові папери. Ми ще молоді». – «Ні. Якщо я не можу бути господарем на своїй землі, то я буду ним під землею. Своєю». Ти називав мене «ощадливою кумою», але скоро в нас не лишилося ні макового зернятка, ні росинки води. А бинти з онуч зігнили на ранах. «Виходь на поверхню, – просив ти. – Вірні люди переправлять тебе через кордон. Ти ще молода». – «Ні, – сказала я. – Ми піднімемося разом. Високо піднімемося». Не було вже нічого, чим можна підтримувати життя. Залишилася хіба що куля і та одна. Та якщо притулити голову до голови, щоку до щоки, то однієї кулі досить. Я «ощадлива кума»…

Чому я така?
Пригадуєш, коли ти збирався летіти в космос, то жартував: «Може, там і справді десь рай. Може, я там залишуся». – «Як би не вийшло там, я буду чекати тебе тут, на землі. До кінця земних днів». І я заклинала зірки, щоб вони тебе відпустили назад. І коли ти вернувся, і зачарований світ дивувався: «Важко було? Що вам помогло здійснити цей подвиг?», ти відповів: «Земна тяга». – «Ви маєте на увазі земне тяжіння?» – «Ні, земну тягу. Вона жіночого роду…»

Не питай мене, чому я ТАКА. Бо я така не для себе. Я така, як потрібна тобі. І саме тоді, коли це тобі найбільше потрібно.

Із циклу "Світло семи днів".
Размещено в Без категории
Просмотров 769 Комментарии 0
Всего комментариев 0

Комментарии

 

Часовой пояс GMT +3, время: 19:47.


Харьков Форум Powered by vBulletin® Version 3.8.7
Copyright ©2000 - 2018, Jelsoft Enterprises Ltd.