Харьков Форум
  Харьков Форум > Дневники > SnegEXE

Оценить эту запись

Рассказ "У пошуках сєкса" (история создания: ехал бухой в электричке, и вдруг ко мне явилась Муза.. :))

Запись от SnegEXE размещена 21.09.2010 в 02:58
Обновил(-а) SnegEXE 24.09.2010 в 16:49

Все почалося того ранку, коли один мій приятель розповів мені якусь чергову незрозуміло-цікаву історію. Той приятель взагалі мав властивість розповідати щось годинами і таке, що його і за рік не допетраєш. Я вже почав, був, думати, що у нього непогано б виходило писати сценарії для отих от триклятих голлівудських фільмів, коли нічого не второпаєш, але загалом здорово. Такий він, той мій приятель.
Отож сидів я і слухав, як він доплітає сьомого кошика вовни і натягує його мені на вуха, а тоді він візьми і бовкни мені за сєкс. Я вже почав жалкувати, що пропустив сім восьмих тієї історії крізь вуха, але він, мабуть угледівши мою раптову зацікавленість, повів розмову саме навколо цієї теми. Тож я слухав, а сам відчайдушно намагався збагнути з його слів, що воно є, отой сєкс. А він знай собі торочить про якісь дивні чудернацькості і всю дорогу вставляє пошепки сєкс, сєкс. Наче то бозна-яка таємнича штука. Думаю, пропав хлопець, геть схибив бідолашний: то у нього сєкс у якості прикметника, то іменника, то дієслова, інколи навіть здавалося, що то якесь сполучення. Мені аж ніяково стало його слухати. Та все одно цікаво, треба ж було нарешті дізнатися, що то таке. І тут якась бджола мене вкусила втнути страшенну дурницю – я візьми, та й спитай його прямо: «Що таке сєкс, чорти б тебе вхопили»?! Дивлюся, закляк, як морожена рибина, а очі такі, наче привида побачив. Я вже почав розуміти, що дарма, мабуть, його спитав про таке.
Спочатку він сміявся якимось дивним, але щирим сміхом, який мені видався, чомусь, образливим, а тоді, мабуть, задля порядку, іще з півгодини вичавлював із себе якісь дурні гигикання, причому пика у нього була не менш дурна, ніж оті гиги. Коли бачу, начебто почав заспокоюватись, чи може просто набридло клеїти дурня. Обличчя розумне зробив – жах, наче йому щойно Нобелівську по фізиці присудили. І поважно так, навіть образливо-зверхньо каже мені:
- А ти хіба не знаєш?!
- Ні, - кажу, - чого б це, інакше, я тебе, санітару дерев і друга природи питав, коли б знав.
Ну він, ясне діло, прогигикав ще із чверть години (для поважності), а тоді веде:
- Ну, сєкс… Ну це коли…
І далі, як заходивсь торочити про якісь бридоти, по три рази на чомусь зупиняється і перепитує, мовляв, зрозумів, чи ні, а я однаково не второпаю що він ото мені чеше, хоч ніяково жахливо. Дивлюся, тільки, очі в нього блищать якось розгублено, сам, наче рак варений від натуги, руки трусяться, навіть спітнів. Бачу, всерйоз рознервувався, чортяка, може, думаю, самому соромно, що про отой клятий сєкс із «довідника стеля» дізнавсь. Ну я зі співчуття не став висловлювати йому цієї думки. Слухайте, який же я тактовний буваю, коли треба… Нехай, думаю, оце дослухаю ті дурнуваті побрехеньки, а тоді буду вже якось сам дізнаватись, що воно й до чого. Така вже я людина допитлива, коли вже щось зачепить, навіть така дрібничка, як отой сєкс, конче треба про нього все дізнатися. Тож я пішов «по людях», точніше почав блукати по кімнатах свого студентського гуртожитку. Народ у нас там живе різношерстий, дай, думаю, дізнаюсь щось, коли поталанить. Завчив одну з отих вульгарних фраз свого приятеля і ходжу – то там бовкну, то тут. Вдаю, що і сам, ніби, знаю що до чого, аби не видатися простопиким дурником, так, мовляв, потеревенити зайшов про те се. Інакше ж, думаю, замучать гигикати і витріщатись.
А почав я із простих, як колода, друзяк, що їх сумнівна вартість у якості розумного співрозмовника компенсувалася повною безсоромністю та відсутністю навіть натяків на комплекси. Це я так, аби уникнути зайвих питань, до них пішов. Ох же і збагатили вони мою уяву про навколишній світ!.. А питань тільки побільшало. Далі – гірше ставало, їй-богу. Ви тільки уявіть, виходячи з їх слів, сєкс може бути різних кольорів, різнитися за вагою, розміром, крім того, вимірюється в годинах, буває м’яким чи жорстким, чи то фізична вправа якась, чи то якась річ, що характеризувалася усіма відомими одиницями системи вимірів – дивина та й годі. А якийсь субчик навіть белькотів, наче зовсім недавно надибав десь відро сєкса. Це мене вже вкрай спантеличило. Думаю, - ото так на тобі! То сєкс це рідина… Хотів вже, був, позичити у того добродія хоча б літру, та думаю, обережніше треба – вже ж бо раз обпікся. А дай, може, спитаю, де він ото відро сєкса урвав. А він – ну мені наспівувати про якусь дівулю з третього поверху. Дивна така собі дівуля, думаю, я б краще із дому продуктів побільше привіз би, а вона перла ото у гуртожиток те відро із сєксом, та ще й, - свята душа, - цілісіньке відро оцьому базікалу віддала. Це ж сила-силенна – десять літрів! Мабуть смачний, думаю, раз аж відро приперла. А сам кажу до того нахабистого попрохайла:
- Познайомиш, якось із тією дівчиною доброю, може вона і мене, колись, хоча б літрою сєкса пригостить…
Ну тут він пішов кишки рвати.
- Бачу, - каже, - ти, малий, із гумором.
- Атож, - кажу, а сам не второпаю, чого це він розреготавсь.
- Колись познайомлю, - каже, - та вона ж не єдина дівчина у всесвіті…
Гарненька штука виходить, думаю, то кожна дівчина вряди-годи, та й прихопить із дому відерце сєкса. Вже почав був лютитися на сусідок – могли б хоч раз на місяць свіженьким сєксом пригостити. А тоді думаю, ні, не можна жадібним таким бути, нехай самі їдять, он вони які худенькі, бідолахи. Ану так, по дівчачих кімнатах потиняюся, може десь і надибаю трішечки сєкса на пустий шлунок, хоч спробувати яке воно на смак. Краще б я цього не робив – чесне слово. Слухайте, таке казна-що робитися почалось. Тільки я за сєкс натякну, їх мов голкою хтось штрикає, миттю обличчя змінюється, дратівливі, ображені стають жах, соромляться, здалось, навіть, шаленіють, коли одна віником почала лупцювати.
Та що ж воно, таке дороге, думаю, чи просто дівчата мені надто жадібні трапились. Я ж тільки «трішечки сєкса» просив.
Наостанок вирішив зайти до двох дивачок. Про них чув, що зовсім безсоромні, як раз те, що треба, думаю. А ще казали, наче в них того сєкса повно – дівати нікуди, і вони їм охоче із пересічними хлопцями діляться. Та воно й не дивно, думаю, бо ж чув, що він у них скрізь – і на підлозі і на столі і на підвіконні, навіть на ліжку. Дай, думаю, ще й спасибі скажуть, що звільнив їм місце, де спати. А тоді, може, занесу трішечки сєкса отій, що віником мене огріла – може хоч присоромиться.
Зайшов, дивлюся – не встиг… Сєксом вже і не пахне – стіл пустий, підвіконня і ліжко так само. Отож дивлюся я так сумно-сумно на їхнє ліжко порожнє і думаю, чи то все пороздавали щойно, чи викинули. А сам натякаю їм із тремтячою надією у голосі: «Дівчатка, так за сєксом зголоднів - жах». Бачу, в них аж очі заблищали, наче зраділи, а обличчя сумі такі поробили: «Та в нас у самих його вже з пів року не було», - кажуть. Ото вже, думаю, щоб мене не образити брешуть. Мені ж бо знайомий казав – минулого тижня в них цього добра повна кімната була, навіть на стільцях… Не попав під роздачу…
- Ну, тоді, піду я, - кажу.
- Куди це? - Питають.
- Та побачення у мене, - кажу.
- То чого ж ти до нас прителіпався, коли в тебе дівчина є?! – Кричать.
Розлютилися – жах, а чого – дідько його знає.
- Та я, - кажу, - чув, що ви раді були кожному пересічному сєкс роздавати, то думав і мені перепаде.
Ну тут одна на мене, мов тигриця пазурі випустила, а інша, бачу, очима щось важке шукає. Вшиватися треба, думаю, і вшивсь.
Коли образливий галас стих далеко позаду, я зиркнув на годинника: «Святі угодники, у мене ж через пів години побачення, а я тут із якимись нетямухами за сєкс теревеню»! Швиденько поголився, почистив зуби і пішов.
«Святі угодники, у мене ж через півгодини побачення, а я тут із якимись нетямухами за сєкс теревеню»! Швиденько поголився, почистив зуби і пішов.
У мене дуже гарна дівчина. Не брешу – красива, наче янгол, а розумна – жах. Хотів був у неї все за сєкс дізнатися, а тоді передумав – надто вже не хотів її раптово образити. Хтозна, може сама колись розповість…

8.11.2007
Размещено в Без категории
Просмотров 1918 Комментарии 0


© 2003–2020, Харьков Форум™