Харьков Форум
  Харьков Форум > Дневники > _Lilit

Рейтинг: 5.00. Голосов: 2.

Про війну

Запись от _Lilit размещена 26.12.2018 в 10:54
Обновил(-а) _Lilit 26.12.2018 в 16:46

Іноді мене питають, що мені найтяжче в цій війні, і я хоч і дивуюся таким питанням, але останнім часом сама собі намагаюся відповісти - і не можу.
Багато що є тяжким, практично нестерпним - і те, як кацапи та частина наших громадян довго стверджували, що "іхтамнєт". Це було так дико, така цінічна брехня, відверта і огидна, яку промовляли з блюзнірською посмішкою - ну, по типу, а ви доведіть, що це брехня!
Хоча всі знали, що то брехня.
Пережили, що ж. Не всі йогурти однаково корисні.
Тяжко було бачити вбитих - ми не знали війни, й ніколи ні з ким не воювали на пам'яті майже трьох поколінь, а тут одразу смерть, кров, каліцтва. І це на фоні "іхтамнєт". Я пам'ятаю свою безсилу лють - тоді.
Брехня завжди сильніша, просто тому, що її більше. Кацапи живуть посеред брехні, брехнею живуть і брешуть легко. І принесли нам ту брехню, і війну теж.
Потім почалася робота, аби виправити те, що ще можна було виправити: збиралися речі, кошти - купувалися аптечки, жгути, сошки, ліки, взуття. Наші жінки навчилися плести сітки. Навчилися не звертати уваги на смерть, що летить з неба, навчилися відрізняти по звуку постріли з різної зброї, навчилися не блювати, наткнувшись на гнилий кацапський труп. Навчилися жити з тим, що за якихось двісті кілометрів від дому - справжня війна, справжня смерть, справжні вороги. І не якісь абсолютні чужинці, а колишні друзі, родичі, однокласники, які ні сіло, ні впало, раптом сказилися й прибігли на твою землю вбивати разом з кацапами. Це вже потім ми зрозуміли, що ніякого "раптом" не було, що вони всі ці роки ненавиділи нас і готувалися до цієї війни.
Але й це осягнули, пережили - бо була робота. Якось так вийшло, що оті похапцем зібрані вантажі перетворилися на ритмічну, добре зорганізовану роботу, і ніякого "похапцем" уже нема давно, все поставлено на міцні рейки, і то є добре.
Важко те, що невідомо, коли скінчиться війна, бо п'ятий рік українці гинуть - а весь світ зацікавлено спостерігає, висловлюючи глибоке занепокоєння.
Підараси, що ж.
Важко бачили зчорнілих від горя матерів. Бо діти виростуть, жінка знайде іншого чоловіка, а в матері іншого сина не буде.
Важко, майже нестерпно розуміти, що коли все скінчиться, може статися так, що отой лугандонський гнійник Україна прийме назад на умовах, які будуть неприйнятні - бо вже зараз точаться розмови про "примирення" тощо. Готується суспільна думка, так би мовити, а найгірше те, що велика кількість громадян прихильно ставляться до такого варіанту - лішьбинєбиловайни.
Вати багато, попри те, що війна п'ятий рік, досі повно тих, хто чекає кацапів.
Я не хочу, аби злочинці, зрадники й вороги жили зі мною в одній країні і мали ті самі права, що й я, що й хлопці, які вижили, пройшовши війну. Бо це несправедливо і неправильно, але так може статися.
А ще важко, повернувшись, бачити людей, що просто живуть, навіть не думаючи, завдяки кому вони можуть просто жити.
А вчора загинув наш хлопець.
І Рада, бач, на канікулах. Роз'їхалися на острови наші слуги, потомилися, підараси, на цвинтар би їх усіх виносило.
Не знаю, що найтяжче. Може, розкол, що стався в суспільстві, коли свої починають скаженими собаками кидатися на своїх же, забувши про те, що Україна в нас одна. В 14-му ми про це пам'ятали, ми позалишали свої дріб'язкові сварки і об'єдналися, а зараз - ні.
Але, боюсь, найтяжче буде, коли все скінчиться - а воно скінчиться, рано чи пізно. Тоді вся лугандонська рванина почне вимагати пільг і статусів, і ми змушені будемо за свій рахунок знову забезпечувати їх.
Навіщо я це пишу? Хтозна. Просто постійно думаю, думаю про це. І я вже не пам'ятаю, коли я раділа чи по-справжноьму сміялася.
Размещено в Без категории
Просмотров 137 Комментарии 0
Всего комментариев 0

Комментарии

 

Часовой пояс GMT +2, время: 23:30.


Харьков Форум Powered by vBulletin® Version 3.8.7
Copyright ©2000 - 2019, Jelsoft Enterprises Ltd.